За кожною сухою цифрою статистики стоїть людина, яка одного ранку зачинила двері свого дому й більше не повернулася. Саме таким людям присвячена робота однієї з найвпливовіших гуманітарних структур планети — Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, відомого за абревіатурою УВКБ ООН. Ця агенція ООН у справах біженців уже понад сім десятиліть стоїть на лінії, де закінчується безпека й починається вимушена втеча.

Сьогодні УВКБ ООН опікується десятками мільйонів людей у понад 130 країнах — від наметових містечок у Чаді до прифронтових громад Запоріжжя. Організація захищає не лише класичних біженців, які перетнули кордон, а й шукачів притулку, осіб без громадянства та внутрішньо переміщених осіб. Її мандат — це водночас і юридичний щит, і практична допомога: ковдра, грошова виплата, документ, який повертає людині право на існування.

Початок 2026 року приніс організації нову главу історії. 1 січня посаду очолив новий керівник, а сама агенція ввійшла в рік під тиском найжорсткіших фінансових скорочень за десятиліття. Розберемося, як влаштована ця структура, звідки вона походить і чому її роль в Україні важко переоцінити.

Що таке УВКБ ООН і як воно з’явилося

Управління Верховного комісара ООН у справах біженців створене Генеральною Асамблеєю ООН наприкінці 1950 року й розпочало роботу в 1951-му. Спершу мандат був скромним і тимчасовим — допомогти мільйонам європейців, яких Друга світова війна викинула з домівок. Передбачалося, що за три роки проблему вирішать, а агенцію розпустять. Життя розпорядилося інакше.

Хвилі переміщення котилися одна за одною: китайські біженці в Гонконзі, алжирці в Марокко й Тунісі, деколонізація Африки. Мандат продовжували кожні п’ять років, аж поки у 2003 році Генасамблея не зняла часові обмеження зовсім — до остаточного розв’язання проблеми біженців. Правовим фундаментом усієї системи стала Конвенція про статус біженців 1951 року та Протокол до неї 1967 року, учасниками яких є близько 149 держав, зокрема й Україна.

Робота агенції двічі здобувала найвищу оцінку людства: Нобелівську премію миру їй присуджували у 1954 та 1981 роках. Штаб-квартира розташована в Женеві, а саму ідею міжнародного захисту переміщених започаткував ще норвежець Фрітьоф Нансен — перший Верховний комісар у справах біженців за часів Ліги Націй у 1922 році.

Хто керує організацією у 2026 році

18 грудня 2025 року Генеральна Асамблея ООН обрала дванадцятим Верховним комісаром Бархама Саліха — колишнього президента Іраку (2018–2022). Він заступив на посаду 1 січня 2026 року з п’ятирічним мандатом до 31 грудня 2030-го, змінивши італійця Філіппо Гранді, який очолював агенцію два терміни поспіль із 2016 року.

Призначення Саліха — подія історична одразу з двох причин. Уперше за сімдесят п’ять років агенцію очолив вихідець із Близького Сходу, до того ж курд за походженням. І, що особливо символічно, новий керівник сам пережив досвід біженця: у юності він зазнав переслідувань і втечі від тодішнього іракського режиму. Людина, яка на власній шкірі відчула, що таке втрата дому, тепер відповідає за тих, хто проходить цей шлях зараз.

Масштаб роботи: цифри, що змушують замовкнути

Кількість вимушено переміщених людей у світі понад десятиліття зростала щороку. Наприкінці 2024-го вона сягнула рекордних 123,2 мільйона — приблизно одна людина з кожних шістдесяти семи на Землі. Серед них десятки мільйонів становили внутрішньо переміщені особи, які так і не перетнули кордон власної країни.

Дані наведені за публікаціями УВКБ ООН (unhcr.org). Цікавий нюанс: 2025 рік уперше за десять років приніс зниження загальної цифри приблизно на 4 відсотки. Сталося це передусім через масові повернення людей до Сирії, Демократичної Республіки Конго та інших країн, де ситуація частково стабілізувалася. Та радіти зарано — мільйони поверталися в зруйновані домівки, без інфраструктури й гарантій безпеки.

Найбільшою кризою переміщення у світі залишається війна в Судані. Понад третина всіх переміщених походить лише з чотирьох держав: Судану, Сирії, Афганістану й України. Діти становлять близько 40 відсотків від загальної кількості переміщених, хоча їхня частка серед населення планети значно менша.

Фінансовий шторм: чому агенція скорочується

Рік 2025-й виявився для організації жорстоким випробуванням. Скорочення внесків від ключових донорів — насамперед США, які історично покривали близько 40 відсотків бюджету, — пробило в фінансах величезну діру. Агенція завершувала рік приблизно з 3,9 мільярда доларів наявних коштів, що на чверть менше, ніж роком раніше.

Наслідки виявилися болісно конкретними: близько 5 тисяч співробітників втратили роботу, а майже 185 офісів по всьому світу скоротили або закрили. До 11 мільйонів людей ризикували залишитися без прямої допомоги.

На 2026 рік організація запланувала бюджет близько 8,5 мільярда доларів — майже на п’яту частину менший за попередній. Закрито регіональне бюро для Південної Африки, а функції перерозподілено між офісами Східної та Західної Африки. Перед новим Верховним комісаром постало завдання не з простих: утримати рятувальну роботу на плаву, маючи помітно тоншу ковдру ресурсів.

УВКБ ООН в Україні: допомога поряд із фронтом

Для України ця агенція перетворилася на одного з найважливіших гуманітарних партнерів. За чотири роки повномасштабної війни УВКБ ООН разом із партнерами охопило допомогою близько 10 мільйонів людей. На 2026 рік організація звернулася по 470 мільйонів доларів, щоб підтримати понад 2 мільйони українців відповідно до плану гуманітарного реагування.

Найвідоміший напрямок — багатоцільова грошова допомога для внутрішньо переміщених осіб, що діє з 2022 року. Раніше виплата була стандартною, проте з 1 квітня 2026 року її розмір залежить від конкретної ситуації домогосподарства. Реєстрацію в Україні веде партнерська організація — благодійний фонд «Право на захист», який працює через стаціонарні центри й мобільні групи.

• Грошова підтримка вразливих переселенців, евакуйованих і сімей, що повертаються додому.
• Допомога з тимчасовим житлом, теплими речами та засобами для зимівлі прифронтових громад.
• Юридичні консультації, відновлення документів і захист прав переміщених.
• Підтримка ремонту пошкодженого житла та системних рішень для ВПО.

Цей перелік показує головну рису роботи агенції в Україні: вона не обмежується разовою роздачею допомоги, а вибудовує шлях від екстреної евакуації до довгострокової інтеграції. У лютому 2026 року новий комісар особисто відвідав Україну, побував у Харкові й Запоріжжі та зустрівся з керівництвом держави — сигнал, що українська криза залишається серед пріоритетів організації.

Чому ця робота важлива для кожного з нас

УВКБ ООН — не абстрактна бюрократична структура десь у Женеві. Це система, яка щодня перетворює міжнародне право на конкретну ковдру, виплату чи документ для людини, що втратила все. Її мандат охоплює добровільну репатріацію, переселення в безпечні країни та інтеграцію там, де повернення неможливе.

Поки у світі тривають війни, переслідування та катастрофи, потреба в такій агенції лише зростатиме — навіть тоді, коли донорських грошей стає менше, а викликів більше.

Для України розуміння того, як працює ця організація, має цілком практичну цінність. Знання про програми допомоги, партнерські фонди й критерії підтримки може стати реальним ресурсом для мільйонів родин, яких війна зірвала з місця. А історія самого УВКБ ООН нагадує просту, але незручну істину: захист тих, хто втратив дім, — це не благодійність, а спільна відповідальність людства, яку ми передаємо з покоління в покоління вже понад сімдесят п’ять років.