Сорок років тому над аеродромом у Шяуляї у небо вперше піднялася незграбна машина з величезним диском на спині — і саме вона на десятиліття стала однією з найсекретніших технологій радянської військової авіації. Літак А-50 — це не просто літальний апарат, а летюча радіолокаційна станція, здатна заглядати у небо на сотні кілометрів і керувати десятками винищувачів одночасно.

Сьогодні ця машина стала однією з найболючіших цілей для російської армії — після того, як українські Сили оборони вперше в історії змогли збивати такі літаки під час повномасштабної війни. Кожна втрачена одиниця — це сотні мільйонів доларів і неможливість відновлення, адже виробництво давно зупинене.

У цій статті розкладемо все по поличках: як працює “Джміль” всередині А-50, скільки таких бортів залишилося в РФ станом на 2026 рік, чому НАТО має схожі літаки кращої якості, і чому удари по Таганрозькому й Ульяновському заводах стали стратегічно важливими для України.

Що таке А-50 і навіщо його створили

А-50 — радянський, а згодом російський літак далекого радіолокаційного виявлення та управління (ДРЛВУ), створений на базі військово-транспортного Іл-76 для заміни застарілого Ту-126. Свій перший політ машина здійснила 19 грудня 1978 року, а офіційно на озброєння в СРСР її прийняли у 1989 році. Серійне виробництво розгорнули в Ташкенті на заводі імені Чкалова, що сьогодні робить виготовлення нових бортів практично неможливим — потужностей у самій Росії немає.

Серце літака — радіотехнічний комплекс “Джміль” (рос. “Шмель”), що разом з планером і утворює авіаційний комплекс радіолокаційного дозору та наведення. Саме цей радар у характерній “тарілці” над фюзеляжем виконує всю основну роботу: сканує повітряний простір, виявляє цілі, передає координати в реальному часі на командні пункти. У радянських військових пілотів машина отримала прізвиська “летюча тарілка” і “гриб” — за впізнаваний силует, який ні з чим не сплутаєш.

Принципово А-50 виконує чотири ключові завдання. По-перше, виявлення та супровід повітряних і надводних цілей на великій відстані. По-друге, оповіщення командних пунктів про повітряну і морську обстановку. По-третє, наведення винищувальної та ударної авіації на цілі — як повітряні, так і наземні. По-четверте, виконання функції повітряного командного пункту, що особливо важливо під час масованих ракетних обстрілів.

Як працює радар “Джміль”: око, яке бачить на 650 кілометрів

За даними розробників, радіолокаційна станція А-50 здатна виявляти бомбардувальники на відстані до 650 км, винищувачі — до 300 км, а крилаті ракети — до 215 км. Один такий літак замінює цілу мережу наземних радарів і дозволяє контролювати простір, рівноцінний території кількох областей.

Принцип роботи “летючого радару” відрізняється від наземних станцій принципово. Наземна РЛС обмежена кривизною Землі і не бачить низьколітних цілей за горизонтом. А-50 ж піднімається на висоту до 10 кілометрів і “заглядає” за обрій, виявляючи навіть крилаті ракети, що йдуть на висоті 50-100 метрів — саме те, що становить найбільшу проблему для класичної ППО.

Інформація, яку збирає борт, передається у режимі реального часу одночасно на повітряний командний пункт (зазвичай це літак Іл-22М) і на наземні командні пункти. Екіпаж А-50 складається з 15 осіб: 5 льотчиків і 10 операторів радіолокаційного комплексу, кожен з яких відповідає за свій сектор стеження. На борту обладнані робочі місця з моніторами, обчислювальною технікою та засобами зв’язку — фактично це летючий командний центр.

Однак експерти зазначають, що порівняно з натівськими аналогами E-3 Sentry (AWACS) російські А-50 поступаються в кількох аспектах. У НАТО літаки AWACS постійно баражують у повітрі, а в Росії такі патрулювання відбуваються епізодично. Крім того, у росіян А-50 виконує лише допоміжну роль — основне керування ППО покладене на наземні пункти, тоді як в НАТО E-3 Sentry є основою всієї системи протиповітряної оборони.

Технічні характеристики А-50: цифри, які варто знати

Літак побудований на платформі важкого транспортника Іл-76, що визначає його габарити і льотні характеристики. Розміри — суттєві: довжина фюзеляжу 46,59 м, розмах крила 50,5 м, висота літака 14,76 м. Силова установка — чотири турбореактивні двигуни Д-30КП, кожен з тягою близько 12 тонн. Це дозволяє літаку находитись у повітрі майже добу при дозаправці у повітрі.

Джерела даних: Вікіпедія, ТСН.

Тягоозброєність становить 0,34 кгс/кг, що для машини такого класу є оптимальним показником. Довжина пробігу при посадці — 1050 метрів, що означає вимогу до сучасних аеродромів з твердим покриттям. Саме тому в Росії дуже обмежена кількість авіабаз, здатних обслуговувати такі літаки — за словами експертів, це об’єкти з десятками тисяч квадратних метрів бетонного покриття та складною інфраструктурою.

Модифікації літака А-50: від базової версії до експортних варіантів

За роки експлуатації А-50 пройшов кілька стадій модернізації, кожна з яких суттєво розширювала можливості машини. Базова версія, яка надійшла на озброєння 1989 року, була суттєво вдосконалена впродовж 2000-х і 2010-х років. Особливо значущими стали роботи, виконані Таганрозьким авіаційним науково-технічним комплексом імені Г.М. Берієва.

Основні модифікації, які варто розрізняти:

• А-50 — базова серійна версія з оригінальним радіотехнічним комплексом “Джміль”
• А-50М — модернізована версія з оновленим комплексом “Джміль-М”
• А-50І — спільна російсько-ізраїльська модифікація, яка не була запущена в серію
• А-50ЕІ — експортний варіант для ВПС Індії, поставлений у 2010-2011 роках
• А-50У — глибока модернізація серійних А-50 з цифровою обчислювальною технікою, новими робочими місцями операторів і покращеним радаром

Версія А-50У стала найдосконалішим варіантом, що сьогодні стоїть на озброєнні Росії. Експерти зазначають, що звичайні А-50 старої моделі “бачать навіть гірше, ніж радар Су-35”, тоді як А-50У дійсно здатний “досить далеко бачити та виконувати повне ціленаведення”. Саме тому модернізовані борти є особливо цінними — їх неможливо швидко замінити, оскільки серійного виробництва А-50 у будь-якій формі вже давно немає.

Втрати А-50 у війні: український рахунок історичних влучань

До 2024 року жодна країна світу ніколи не збивала літаки далекого радіолокаційного виявлення в реальних бойових умовах — такі машини традиційно тримаються подалі від лінії зіткнення і їх захищає винищувальний супровід. Україна стала першою державою, яка прорвала цю “недоторканність”.

14 січня 2024 року над Азовським морем Сили оборони України знищили російський А-50, а разом з ним пошкодили і повітряний командний пункт Іл-22М. Знищення відбулося невдовзі після того, як літак заступив на чергування в районі Кирилівки близько 21:10-21:15. Командувач Повітряних сил Микола Олещук опосередковано підтвердив операцію, написавши у Telegram емоційне повідомлення, а тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний офіційно підтвердив “чудово сплановану і проведену операцію в Приазов’ї”.

Другий А-50У українські військові збили 23 лютого 2024 року — у Краснодарському краї РФ знайшли останки 10 загиблих членів екіпажу. За попередніми даними, літак уразили модернізованим зенітним ракетним комплексом, наведення на ціль здійснювалось мобільним малогабаритним широкосмуговим радаром-розвідником.

Ще раніше, у лютому 2023 року, один А-50 був пошкоджений внаслідок атаки безпілотника на білоруському аеродромі “Мачулищі” — операцію провели білоруські партизани. Достовірно невідомо, чи вдалося відновити цю машину повноцінно. У червні 2025 року, під час масштабної операції СБУ “Павутина”, українські дрони уразили літаки на російських авіабазах Бєлая, Дягілєво, Оленья та Іваново — серед уражених були і борти А-50У.

А 17 березня 2026 року Сили оборони України атакували 123-й авіаремонтний завод у місті Стара Русса Новгородської області — на території підприємства перебував А-50, що проходив планове технічне обслуговування або очікував модернізації. Генштаб підтвердив пошкодження літака, що стало ще одним важливим ударом по і так обмеженому парку.

Скільки А-50 залишилося в Росії станом на 2026 рік

До початку повномасштабного вторгнення авіаційний експерт Валерій Романенко оцінював парк російських літаків ДРЛВУ у 10 одиниць — комбінацію А-50 і А-50У, всі у льотному стані. Українські успіхи суттєво скоротили цю кількість.

За оцінками Головного управління розвідки Міноборони України та публічними даними, станом на 2025-2026 роки в РФ залишилося приблизно 7-8 одиниць А-50У на озброєнні, причому не всі з них перебувають у льотному стані. Декілька машин одночасно перебувають на ремонті та модернізації: дві — на Таганрозькому авіаційному комплексі ім. Берієва, одна — на авіабудівному заводі “Авіастар” в Ульяновську. Удари ЗСУ по цих підприємствах суттєво ускладнюють відновлення парку.

Ключова проблема для Кремля — Росія втратила технологічну можливість виробляти такі літаки. Радіотехнічний комплекс “Джміль” створювався у радянські часи із залученням ташкентського заводу, частина компонентів виготовлялася в Україні. Сьогодні налагодити повний виробничий цикл нових А-50 у РФ практично неможливо без багаторічних інвестицій і відновлення цілих галузей.

Чому А-50 настільки важливий для російської військової машини

Втрата кожного А-50 — це не просто фінансові збитки у 300-400 мільйонів доларів. Це втрата унікальної здатності, яку не можна швидко відновити. Літаки ДРЛВУ виконують роль координатора при масованих ракетних обстрілах України, наводять винищувальну авіацію на цілі, виявляють українську ППО і допомагають планувати удари КАБами та крилатими ракетами.

Особливо помітним є те, що після збиття двох А-50У у 2024 році російське командування перевело решту парку на аеродроми якомога далі від лінії фронту і суттєво обмежило їх застосування. Це означало зменшення ефективності координації авіаційних ударів і ускладнення планування масованих обстрілів. Експерти прямо стверджують, що відновлення активності А-50 у небі — тривожний сигнал для України, оскільки часто передує підготовці до масованого ракетно-дронового удару.

Особливість А-50 ще й у тому, що він здатний фіксувати цілі, які рухаються на малих висотах — саме ті крилаті ракети та дрони, які становлять головну загрозу для українських міст. У цьому полягає його унікальність: жоден інший літак російської авіації не виконує такого спектру завдань, а наземні радари мають принципові обмеження за дальністю та видимістю над горизонтом.

Історія А-50 продовжує писатися просто зараз — кожен новий удар по російському авіапарку наближає момент, коли Кремль остаточно втратить можливість координувати масовану повітряну агресію проти України з повітря. Сьогоднішні цифри показують, що “очі і вуха” російської авіації стрімко зменшуються, а замінити їх ні країна-агресор, ні її союзники не здатні. Так старий радянський “гриб” перетворився з символу таємної могутності на символ нездоланного технологічного відставання — і саме українські військові пишуть фінальну главу цієї книги.