Тимур Бекмансуров — 18-річний студент першого курсу юридичного факультету Пермського державного національного дослідницького університету, який 20 вересня 2021 року здійснив один із найрезонансніших нападів у сучасній Росії. За кілька хвилин у кампусі вишу він убив шістьох людей і поранив понад сорок, використавши помпову рушницю 12 калібру. Ця трагедія не просто шокувала країну — вона стала першою, за яку виконавець отримав довічне ув’язнення саме за масовий розстріл у навчальному закладі.

У маніфесті, опублікованому з відкладеною публікацією у «ВКонтакті», Бекмансуров описав роки накопиченої ненависті до людей, самоненависть і відчуття, ніби він спостерігає за власним життям зі сторони. Він наголошував, що не належить до екстремістських груп, не має релігійних чи політичних мотивів, і планував усе самостійно ще з десятого класу. Психіатрична експертиза визнала його осудним, попри шизоїдні риси особистості та тривалу історію вживання психоактивних речовин.

Подія залишила глибокий слід: меморіали біля кампусу, посилення охорони в російських вишах, судові позови до керівництва університету та дискусії про те, чому суспільство пропустило численні тривожні сигнали — від погроз учителям у школі до захоплення ідеями масових вбивств. Сьогодні, у 2026 році, Бекмансуров відбуває покарання в колонії особливого режиму, маючи третю групу інвалідності після ампутації ноги.

Дитинство та юність: коріння відчуження

Тимур Маратович Бекмансуров народився 8 березня 2003 року в Глазові Удмуртії. Батьки розлучилися, коли йому було близько шести років, і мати — бухгалтер — переїхала з сином до Пермі. Батько служив у міліції, пізніше за контрактом в армії, брав участь у бойових діях у Сирії. Хлопець мав проблеми зі здоров’ям з народження: операцію на стравоході, астму, часті бронхіти. Він ріс тихим, часто хворів і мало спілкувався з однолітками.

У школі №60 у Пермі Тимур вчився добре, але відрізнявся вибуховим характером. Одного разу пригрозив учительці: «Я коли-небудь куплю зброю і всіх вас розстріляю». Захоплювався ідеями Адольфа Гітлера, вважав, що «поступив би аналогічно» під час Голокосту, і часто згадував Колумбайн. З 13 років почав щодня вживати снюс, з 14 — психоактивні речовини, які викликали галюцинації та відчуття дереалізації. Він скаржився на постійний дзвін у голові, тиск у скронях і відчуття, ніби дивиться на себе зі сторони.

У підлітковому віці Тимур став кращим стрільцем на уроках ОБЖ — влучав 8 з 10. Батько іноді водив його до тиру. Хлопець мріяв про службу в поліції США, але через здоров’я не пройшов військово-лікарську комісію. Після розлучення батьків і переїзду до Пермі він остаточно замкнувся. Однокласники дражнили його через окуляри, і він усе глибше занурювався у відеоігри з насильством та інтернет-спільноти, де прославляли «справжніх злочинців».

Шлях до зброї та маніфесту: планування в тіні

Після 18-річчя навесні 2021 року Бекмансуров отримав мисливський квиток. У Росії гладкоствольна зброя доступна з 18 років після курсів, медкомісії та перевірки. Психіатр не виявив протипоказань. Хлопець скаржився прокурору на затримки з ліцензією від Росгвардії. Батько дав додаткові гроші — близько 30–35 тисяч рублів — на купівлю турецької помпової рушниці Huglu Atrox Tactic 12 калібру та понад 200 патронів з картеччю. Тимур казав, що для полювання, хоча ніколи не ходив на полювання.

Він вступив у серпні 2021 року на юридичний факультет ПГНИУ за спеціальністю «судова експертиза». Обраний університет став зручною ціллю: великий кампус, багато людей між парами. Бекмансуров вивчав маршрути, обрав час між другою і третьою парами. За місяць до нападу написав об’ємний маніфест і запланував відкладену публікацію у «ВКонтакті» на ранок 20 вересня.

У тексті він пояснював: «Произошедшее не является терактом… Я не состоял в экстремистских организациях, был не религиозен и аполитичен». Описував накопичення грошей ще з десятого класу, процес отримання ліцензії, постійний гнів і дзвін у голові. «Я ненавижу себя, но я хочу причинять боль всем, кто встанет на моем пути». Він зневажав «алкашів, які втратили людський вигляд», «старих ублюдків» у транспорті та «мерзотне бидло» в сфері послуг. Усе навколо здавалося штучним, ніби сон. «Гнів переповнює мене, я хочу зруйнувати все на своєму шляху, залишити в цьому світі якнайбільше болю».

Ранок 20 вересня 2021: шість хвилин жаху

Уранці Бекмансуров проковтнув п’ять таблеток психоактивних речовин. Світ став ще більш відстороненим — він відчував себе спостерігачем за власними діями з третьої особи. Близько 10:30 викликав таксі, доїхав до привокзальної площі, зачекав за деревом. Наблизився до кампусу на вулиці Генкеля, зняв куртку, одягнув балаклаву та чорний шолом, дістав рушницю.

О 11:27 почалися перші постріли. Він вистрілив у лобове скло Kia Spectra — водій отримав поранення плеча та щоки. Потім поранив охоронця на західному КПП у стегно. Двома пострілами вбив 19-річного студента фізфаку Ярослава Арамелєва. Перейшов на територію кампусу, почав стріляти по людях біля восьмого корпусу. Добив 66-річну лікарку-ендоскопістку Маргариту Енгаус пострілом у голову — пізніше казав, що робив це «з милосердя».

Бекмансуров піднявся на другий поверх, застрелив студенток географічного факультету Ксенію Самченко (18 років) та Катерину Шакірову (19 років) — контрольні постріли в голову. Перейшов переходом у шостий корпус, убив випускницю хімічного факультету Анну Айгельдіну (24 роки), яка приїхала за дипломом, та студентку механіко-математичного факультету Александру Мохову (20 років). Загалом за 11:27–11:35 він зробив 37 пострілів, убив шістьох людей і поранив 41 (з них 24 — вогнепальні поранення, включаючи самого стрільця).

Студенти тікали, ховалися за дверима, дехто вистрибував з вікон і отримував переломи. Викладач Олег Сиромятников закрив двері аудиторії — пізніше це стало предметом суперечок. У Бекмансурова залишалося ще понад 90 патронів.

Жертви трагедії: обличчя втрачених життів

Шестеро загиблих — молоді студенти та одна літня жінка, яка випадково опинилася на екскурсії з онуком. Їхні імена назавжди пов’язані з цією датою:

Понад сорок поранених отримали вогнепальні поранення, переломи від стрибків з вікон та психологічні травми. Сім’ї загиблих та постраждалі подали позови — суд зобов’язав Бекмансурова виплатити близько 25 мільйонів рублів, але реальні виплати мінімальні через його інвалідність.

Затримання, поранення та медична драма

Поліцейські з відділу ДПС на вулиці Дзержинського відреагували блискавично. Молодший лейтенант Костянтин Калінін разом з колегою увірвалися в шостий корпус. Коли Бекмансуров відкрив вогонь у відповідь, Калінін вистрілив шість разів з пістолета — у груди, живіт та кінцівки. Ніж у руках стрільця вибили. Калінін надав першу допомогу пораненому і пізніше отримав орден Мужності.

Бекмансурова доставили до Пермської крайової клінічної лікарні у критичному стані. Через тромбоз довелося ампутувати ліву ногу нижче коліна. Пізніше йому оформили третю групу інвалідності та пенсію. У СІЗО він уже перебував з жовтня 2021 року.

Психіатрична експертиза: осудний, але з темними гранями

Комплексна психолого-психіатрична експертиза визнала Бекмансурова осудним — він міг усвідомлювати характер і наслідки своїх дій. Експерти виявили шизоїдне розлад особистості, але не психічне захворювання, яке б виключало відповідальність. Бекмансуров вимагав повторного обстеження, проте суд відмовив.

Вранці нападу речовини посилили відчуття дереалізації, яке він описував роками. Це не виправдовує вчинене, але показує, як поєднання особистісних особливостей, раннього вживання психоактивних речовин та відсутності своєчасної допомоги створило вибухонебезпечну суміш.

Судовий процес та вирок

Слідство тривало майже рік: опитано понад тисячу свідків, проведено понад 230 експертиз, сформовано 102 томи справи. Процес у Пермському крайовому суді розпочався у вересні 2022 року і тривав кілька місяців. Бекмансуров повністю визнав вину, висловив розкаяння і просив «гуманного ставлення» з огляду на інвалідність.

28 грудня 2022 року суддя Сергій Коробейников зачитував вирок цілий день. Бекмансурова визнали винним у вбивстві двох і більше осіб загальнонебезпечним способом з хуліганських мотивів, замаху на вбивство 59 осіб, посяганні на життя співробітника поліції та умисному пошкодженні майна. Покарання — довічне позбавлення волі з відбуванням у колонії особливого режиму. Це став першим таким вироком у Росії саме за масовий розстріл у виші.

Апеляція та касація у Верховному суді у травні 2024 року залишили вирок без змін. Бекмансуров у скарзі просив «не ставити на мені хрест» і дати шанс звільнитися коли-небудь.

Відгомін у суспільстві: уроки та зміни

Трагедія стала частиною ланцюга подібних інцидентів — після стрілянини в казанській школі у травні 2021 року. У день нападу в Пермському краї скасували заняття, виші перейшли на дистанційне навчання. Пізніше на території кампусу відкрили каплицю (2024 рік). Керівництво університету зазнало критики, проти деяких посадовців порушили справи про надання небезпечних послуг.

Подія посилила дискусії про доступ молоді до зброї, якість психіатричних перевірок при видачі ліцензій, роль інтернет-спільнот, що романтизують насильство, та раннє втручання у випадках, коли підліток демонструє інтерес до масових вбивств. Багато хто вважає, що суспільство та система пропустили численні «червоні прапорці» — від шкільних погроз до захоплення екстремальними ідеями.

Сьогоднішній день: життя за ґратами та незавершені питання

Станом на 2026 рік Тимур Бекмансуров відбуває покарання в установі Челябінської області, пізніше його етапують до колонії особливого режиму для довічно ув’язнених. Він має третю групу інвалідності та отримує пенсію, з якої частково погашає позови потерпілих — суми мізерні порівняно з присудженими 25 мільйонами рублів.

Історія Бекмансурова — це не лише про одного молодого чоловіка з темними думками. Це історія про те, як особиста травма, необроблені психічні проблеми, легкий доступ до летальної зброї та цифрова культура, що іноді підживлює відчуття ізоляції та гніву, можуть перетворитися на катастрофу. Вона продовжує нагадувати: навіть у найспокійніший понеділковий ранок між парами життя може змінитися назавжди, якщо суспільство не навчиться помічати і зупиняти тих, хто вже давно кричить про свій біль — спочатку тихо, а потім пострілами.