26 травня — дата, яку грузини вимовляють із особливим тремтінням у голосі. Це день, коли невелика закавказька країна на березі Чорного моря згадує найдорожче — момент, коли вона вперше за понад століття проголосила себе вільною державою. Сакартвело, як називають свою батьківщину самі грузини, відзначає головне національне свято з розмахом, який важко переплутати з чимось іншим: військовий парад на проспекті Руставелі, тисячі квітів на Мосту Миру, концерти, що звучать від Батумі до Телаві.

Для України цей день має особливе значення. Дві країни поєднує не лише схожа доля — окуповані території, агресивний північний сусід, шлях до Європи — а й давня історична дружба, що сягає ще XVIII століття. Українські добровольці пліч-о-пліч з грузинськими боролися у Незалежній Грузії 1918–1921 років, а грузинські воїни сьогодні воюють у складі Сил оборони України.

Розберімо, чому саме 26 травня грузини вважають найважливішою датою у своєму календарі, як народилася Перша Демократична Республіка, що відбувається на вулицях Тбілісі у цей день і які символи свята варто знати кожному, хто хоче розуміти душу цього неймовірного народу.

Історичне коріння свята: шлях до 26 травня 1918 року

Понад тисячу років грузинські царства то розквітали, то роздроблювалися під тиском сильніших сусідів. У 1801 році російський імператор Павло I, грубо порушивши Георгіївський трактат, скасував Картлі-Кахетинське царство і приєднав його до Російської імперії. Так почалося понад століття бездержавності — період, який грузинський народ ніколи по-справжньому не прийняв.

Жовтневий переворот 1917 року в Петрограді відкрив вікно можливостей. Грузія разом із Вірменією та Азербайджаном спершу опинилася у складі недовговічної Закавказької демократичної федеративної республіки. Та союз тріщав по швах — інтереси трьох народів виявилися надто різними. Коли федерація розпалася, грузинська політична еліта діяла блискавично. 26 травня 1918 року Національна рада в Тифлісі ухвалила Акт про незалежність Грузії, а перший демократичний уряд очолив лідер меншовиків Ное Жорданія.

Молода республіка проіснувала лише близько трьох років — до лютого 1921 року, коли частини 11-ї Червоної армії разом із загонами грузинських більшовиків окупували країну. Але за цей короткий час Грузинська Демократична Республіка встигла зробити вражаюче багато: ухвалити одну з найпрогресивніших конституцій тогочасної Європи (1921 рік), запровадити загальне виборче право для жінок, провести земельну реформу і отримати міжнародне визнання.

Визнання незалежності та зв’язки з Україною

За інформацією Вікіпедії, Грузинську Демократичну Республіку де-юре визнали 23 держави — Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія, Туреччина, Аргентина та інші. Серед них була й Українська Держава гетьмана Скоропадського — два молоді постімперські утворення інстинктивно потягнулися одне до одного.

Дипломатичні зв’язки розвивалися напрочуд швидко. Як зазначає Національний музей історії України, консульське представництво України у Грузії запрацювало у липні 1918 року, а вже у вересні того ж року у Києві відкрили дипломатичне представництво Грузинської Республіки. Це була не формальна, а жива співпраця двох народів, що розуміли одне одного без перекладача.

Друге народження державності: 1989–1991 роки

Якщо 1918 рік — це проголошення, то кінець 1980-х — це справжнє пробудження нації. 9 квітня 1989 року в Тбілісі радянські війська жорстоко розігнали мирну демонстрацію з вимогою незалежності. Загинули люди, переважно жінки. Ця трагедія стала тим вогнищем, від якого спалахнув увесь грузинський рух за свободу.

31 березня 1991 року відбувся всенародний референдум, у якому взяли участь 90,5% виборців, із яких 98,93% проголосували за державну незалежність. Цифри, що промовляють самі за себе. 9 квітня того ж року — рівно через два роки після кривавої трагедії — Верховна Рада республіки на чолі з першим президентом Звіадом Гамсахурдія підписала Акт про відновлення державної незалежності Грузії.

Ключовий момент: цей акт визнав чинними Акт про незалежність 1918 року і Конституцію 1921 року. Грузини юридично і символічно зв’язали ниткою спадковості Першу республіку з новою. Тому 26 травня залишилося головним святом — днем народження сучасної грузинської державності, а 9 квітня вшановують окремо як День відновлення незалежності.

Як святкують День незалежності у Грузії сьогодні

Епіцентр свята — Тбілісі, і це не випадково. Саме звідси, з проспекту Руставелі та площі Свободи, у 1989 році почалася народна боротьба за незалежність. Сьогодні цей же проспект щороку перетворюється на головну сцену країни.

Програма святкування зазвичай включає:

• урочистий військовий парад на проспекті Руставелі за участі підрозділів Сил оборони Грузії та техніки
• церемонію складання присяги новобранцями, яка проходить одночасно в кількох регіонах — від двору монастиря Ікалто в Кахетії до Батумського бульвару в Аджарії
• знаменитий фестиваль квітів, коли Міст Миру в центрі столиці перетворюється на справжню різнокольорову веселку
• гала-концерти грузинських виконавців у Тбілісі та Кутаїсі — другому за величиною місті країни
• акції пам’яті тих, хто віддав життя за незалежність — від героїв 1918 року до загиблих у війні з російським агресором
• спортивні змагання, дитячі заходи та виставки військової техніки у Телаві, Марнеулі, Мцхеті, Горі, Поті, Зугдіді та інших містах

Усе це створює багатошарову атмосферу: одночасно урочисту і теплу, патріотичну і сімейну. Грузини вміють святкувати — їхнє застілля з тамадою, тостами і піснями стало візитівкою народу. У День незалежності цей дар розкривається на повну, перетворюючи будь-яке місто на велике дружне свято.

Грузія і Україна: спорідненість доль

Грузини і українці — два народи з парадоксально схожими сценаріями історії. Обидва втратили державність у складі Російської імперії, обидва на короткий час здобули незалежність у 1918 році, обидва втратили її через більшовицьку окупацію, обидва відновили її у 1991-му. І обидва сьогодні воюють — буквально й політично — проти того самого агресора.

Після російсько-грузинської війни 2008 року і втрати контролю над Абхазією та Південною Осетією Грузія першою серйозно постраждала від реваншистських амбіцій Кремля. Коли у 2014 році почалася російська агресія проти України, грузинські добровольці одними з перших долучилися до українських військових. Грузинський легіон у складі Збройних сил України став символом цієї братерської солідарності.

Джерела даних: Вікіпедія, інформаційні матеріали Управління у справах національностей та релігій.

Цікаві факти про Грузію, які варто знати

Без занурення у культурний контекст важко відчути, чому саме цей народ так пристрасно тримається за свою незалежність. Кілька штрихів, які багато пояснюють:

• самоназва країни — Сакартвело, що дослівно перекладається як «земля картвелів», тоді як міжнародна назва Georgia походить, за однією з версій, від імені святого Георгія, особливо шанованого в країні
• Грузія прийняла християнство у 319 році — це одна з найдавніших християнських країн світу, поступається у віку хіба що Вірменії
• у 1991 році в Дманісі на території Грузії знайшли рештки гомінідів віком близько 1,8 мільйона років — одні з найдавніших слідів роду людського поза Африкою
• грузинська мова має власну унікальну писемність — мхедрулі, яка не схожа на жоден інший алфавіт світу і входить до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО
• традиція виноробства в Грузії налічує понад 8000 років — країна вважається колискою вина за висновками міжнародних археологічних експедицій
• столиця Тбілісі заснована у V столітті царем Вахтангом Горгасалі і її назва походить від грузинського слова «тбілі» — теплий, через гарячі сірчані джерела

Ці деталі — не просто туристичні дрібниці. Вони пояснюють, чому грузини так гостро відчувають загрозу втратити себе і чому свято 26 травня залишається таким емоційно зарядженим навіть через понад сто років після перших подій.

Символи Дня незалежності та сучасні виклики

Грузинський прапор із п’ятьма червоними хрестами на білому тлі, гімн «Тавісуплеба» (що в перекладі означає «Свобода»), герб зі святим Георгієм — усе це оживає 26 травня. Прапор з’являється на балконах, у вітринах магазинів, на машинах. Діти отримують маленькі прапорці у школах, а вулиці заповнюються людьми у білому і червоному.

Сучасна Грузія підходить до своїх Днів незалежності у складний момент. Євроінтеграційний курс країни залишається одним із головних політичних питань, а внутрішня боротьба за майбутній вектор розвитку щороку додає святу нових смислів. Молоде покоління, що виросло вже у вільній країні, дивиться у бік Європи і НАТО, тоді як країна продовжує жити з відкритими ранами окупації Абхазії та Південної Осетії.

Та попри всі труднощі, 26 травня залишається тим днем, коли грузини відкладають внутрішні чвари і нагадують собі та світу: ми — нація з тисячолітньою історією, ми пережили імперії й окупації, і ми тут, ми вільні, ми залишаємось собою. Київ цього дня традиційно вітає грузинський народ — символічний жест, що нагадує: дружба наших країн пройшла перевірку часом, війнами і трагедіями, і залишилася непохитною. Зі святом, друзі-грузини. Гаумарджос!