Кожного 17 квітня небо над Україною стає трохи синішим, а сирени пожежних машин звучать особливо урочисто. У цей день країна схиляє голову перед тими, хто щодня заходить туди, звідки інші щодуху біжать — у саме серце вогню. День пожежної охорони — це не просто рядок у календарі професійних свят, а тихий поклін мільйонів українців людям у важких бойовках і закопчених касках.

Свято має глибокі корені й непросту долю. Дата змінювалася кілька разів, назва зазнавала трансформацій, але суть лишилася незмінною: вшанування вогнеборців, які стоять на найгарячішій лінії оборони людських життів. А під час повномасштабної війни ця професія набула ще одного, болючого виміру — рятувальники тепер працюють не лише з побутовими займаннями, а й під ракетами та дронами, ризикуючи життям щохвилини служби.

Розглянемо детально, звідки походить це свято, як змінювалися його дати, у яких умовах сьогодні працюють українські пожежники, скільки виїздів вони здійснюють і чому професія вогнеборця в Україні 2026 року — це окрема, особлива історія мужності, що пишеться щодня заново.

Коли святкують День пожежної охорони в Україні

Офіційна дата свята — 17 квітня. Її встановлено указом Президента від 11 жовтня 2013 року, який враховував вагомий внесок працівників пожежної охорони у боротьбу з вогняною стихією та захист життя й здоров’я людей. До цього свято кілька разів мінялося місцями в календарі, що інколи плутає навіть самих рятувальників старшого покоління, які пам’ятають ще «зимову» дату.

Спочатку, з 1995 року, професійне свято відзначали 29 січня — день, встановлений указом Президента Леоніда Кучми «на підтримку ініціативи працівників пожежної охорони України». Однак у 2004 році професію об’єднали з ширшим поняттям — Днем рятівника, який тепер відзначається 17 вересня разом зі співробітниками Державної служби з надзвичайних ситуацій. Та вогнеборці, як кажуть у самій ДСНС, потребували свого окремого дня — і у 2013-му його повернули, обравши весняну дату, коли починається сезон пожеж сухої трави та лісових займань.

Джерело даних: офіційні укази Президента України, Вікіпедія. Як бачимо, шлях до сталої дати був тернистим, але саме 17 квітня закріпилося як день, коли вся країна може зупинитися на хвилину й сказати рятувальникам найголовніше слово — дякую. Свято не є державним вихідним, тож пожежники, як і завжди, у цей день зустрічають його на чергуванні, готові до виїзду в будь-яку секунду.

Історія пожежної охорони на українських землях

Перші організовані спроби боротьби з вогнем на українських теренах сягають часів магістратського управління, коли саме магістрат відав адміністративними, поліцейськими й пожежними справами в містах. У XVII–XVIII століттях обов’язки гасити пожежі покладалися на ремісничі цехи та городян, які за тривогою бігли до місця займання з відрами, баграми та сокирами. Системи не було — була стихійна самооборона, ефективна рівно настільки, наскільки швидко вдавалося зібрати сусідів. Кожне крупне місто пам’ятало нищівні пожежі, після яких відбудова тривала роками.

Справжній прорив стався наприкінці XIX — на початку XX століття. У Закарпатті, яке тоді входило до Австро-Угорської імперії, ще у 1875 році заснували Ужгородське об’єднання добровільних пожежних — одну з найстаріших організованих структур регіону. У Подільській губернії у 1904 році міські Думи отримали право створювати власні пожежні відділення, набирати команди та купувати техніку. У містечку Проскурів (нинішній Хмельницький) у 1908–1909 роках з’явилися приватна пожежна команда та залізнична пожежна частина, а місцевий пожежний обоз поповнили двома «бензиновими» трубами — для тих часів справжнім хайтеком.

Київ зустрів свою еру модернізації трохи пізніше. У 1926 році пожежна охорона столиці складалася вже з шести пожежних частин, двох резервів і чотирьох добровільних дружин — а ще того ж року всі команди Києва повністю перейшли на автотягу, відмовившись від кінних возів. У 1936-му в Києві провели перші всесоюзні змагання з пожежно-прикладного спорту, де українські вогнеборці продемонстрували надзвичайно високий рівень професійної підготовки. У 2018 році в Україні офіційно відзначили 100 років від дня створення національної пожежної охорони — символічна дата, яка підбила підсумок цілого століття становлення.

ДСНС України сьогодні: цифри, від яких холоне всередині

Сучасна пожежна охорона входить до структури Державної служби України з надзвичайних ситуацій — ДСНС. Це не просто відомство з табличкою на дверях, а потужна оперативна машина, яка цілодобово тримає руку на пульсі країни. Працює служба за номером 101, який знає кожна дитина в Україні з дитячого садка — і цей короткий тризначний код, можливо, є найважливішим телефонним номером після 112.

Статистика 2025 року — це портрет року, прожитого на межі людських сил. За дванадцять місяців підрозділи ДСНС здійснили 491 756 виїздів на місця ворожих атак. Загалом за рік рятувальники ліквідували 92 892 пожежі — у житлових будинках, лікарнях, на заводах і підприємствах. З-під завалів і з вогню витягнули 7757 людей. Піротехніки обстежили 25 483 гектари території та знешкодили 86 310 вибухонебезпечних предметів. Ці дані оприлюднила сама ДСНС у річному звіті.

Кожна цифра тут — це не статистична одиниця, а чиєсь життя, врятоване в момент, коли все, здавалося, було втрачено. За рік в Україні в середньому щодоби ДСНС робить понад 1300 виїздів на наслідки обстрілів — без вихідних і свят.

Як працюють пожежники під час війни

Робота українського вогнеборця 2022–2026 років змінилася до невпізнання. Якщо раніше типовий виїзд — це горіла суха трава, спалахнула електропроводка чи аварія на трасі, то тепер до цього додалися прильоти ракет, удари дронів-камікадзе по житлових кварталах, пожежі на енергетичних об’єктах і так звані «повторні удари», коли ворог цілеспрямовано б’є по місцях, куди вже приїхали рятувальники. Це призвело до зміни тактики: до місця удару направляють менше людей одразу, частина чекає поодаль до повторного прильоту.

За даними Кабінету Міністрів України, з початку повномасштабного вторгнення підрозділи ДСНС здійснили близько 246 тисяч виїздів на ліквідацію наслідків ворожих обстрілів і ліквідували понад 31,5 тисячі пожеж, безпосередньо пов’язаних із бойовими діями. У структурі служби тепер є штатні психологи, які надають допомогу не лише постраждалим, а й самим рятувальникам — професійне вигорання та посттравматичні стани стали реальністю кожного підрозділу. На багатьох частинах з’явилися окремі кімнати психологічного розвантаження.

Робочий день типового пожежника починається задовго до прибуття на чергування: перевірка спорядження, бойовки, дихального апарату, рукавів і насосів автоцистерни. Далі — заняття з тактики, тренування на штатних і нештатних ситуаціях, фізична підготовка. А потім — будь-який сигнал може зірвати все: і обід, і сон, і розмову з рідними по телефону. У середньому час реагування на виклик в українських містах становить близько 7–10 хвилин від отримання повідомлення до прибуття першого розрахунку — це світовий стандарт, якого ДСНС намагається дотримуватися навіть під час відключень електроенергії та повітряних тривог.

Хто такі рятувальники: професія, яку обирають серцем

Стати пожежником в Україні — це не питання випадкового вибору в дев’ятнадцять років. Підготовку фахівців ведуть профільні навчальні заклади ДСНС, зокрема Національний університет цивільного захисту України в Харкові, Львівський державний університет безпеки життєдіяльності, а також Черкаський інститут пожежної безпеки. Курсанти проходять серйозну підготовку — від хімії горіння до бойової психології, від тактики гасіння нафтопродуктів до основ медицини катастроф. Навчання триває чотири-п’ять років, залежно від спеціальності.

Фізичні вимоги до рятувальника жорсткі. Бойовка з повним спорядженням важить близько 25 кілограмів, а дихальний апарат — додаткові 12–15. У такому одязі треба не просто пересуватися, а працювати на висоті, у диму, при температурі, що інколи перевищує 600°C. Психологічні вимоги ще суворіші: вміння зберігати холодну голову, коли поряд кричать люди, коли на руках обпечена дитина, коли стеля от-от обвалиться. Кожен рятувальник регулярно проходить психологічне тестування і медичні огляди — серце й легені тут не менш важливі, ніж м’язи.

Серед рятувальників сьогодні дедалі більше жінок. Вони працюють диспетчерами, психологами, інспекторами з пожежної безпеки, а також у складі бойових розрахунків. Це продовження доброї традиції — ще у Другу світову війну, за історичними даними, до лав пожежних команд масово залучали жінок, і їхня частка наприкінці війни сягала 11% від загальної чисельності особового складу. Сьогодні жінки в ДСНС керують підрозділами, очолюють відділи комунікації і навіть пілотують спецтехніку.

Як українці відзначають День пожежної охорони

Свято має кілька усталених форматів вшанування. У підрозділах ДСНС по всій країні проходять урочисті побудови особового складу з нагородженням найкращих рятувальників відомчими відзнаками, орденами та медалями. Родини загиблих під час виконання службових обов’язків отримують особливі знаки шани — і саме ці хвилини на побудові, коли зачитують прізвища полеглих, стають найтихішими і найболючішими. У школах та дитячих садках відбуваються тематичні зустрічі з пожежниками — діти приміряють бойовки, сідають у кабіну АЦ-40 і дізнаються, чому не можна гратися із сірниками.

Ось які ще активності традиційно супроводжують свято в Україні:

• відкриті дні в пожежно-рятувальних частинах із демонстрацією техніки і спорядження
• покладання квітів до пам’ятників загиблим пожежникам — зокрема, у Білій Церкві, де у 2017 році відкрили монумент пожежним-рятувальникам
• навчально-показові виступи на майданах міст: розгортання рукавних ліній, рятування «постраждалого» з висоти за допомогою автодрабини
• акції з перевірки димових сповіщувачів і вогнегасників у житлових будинках разом з інспекторами
• заходи в школах із виховання культури пожежної безпеки та правил поведінки під час пожежі

Кожна з цих традицій має одну спільну мету — нагадати громадянам, що пожежна безпека починається не з 101, а з самої людини: з вимкненої праски, перевіреної проводки та виключеного перед сном газу. Сама ж професія вогнеборця залишається тією рідкісною справою, де відпустка — це коли «нарешті не горить», а найкращий комплімент від цивільних — «нудний день».

Цікаві факти про професію пожежника

За століття існування служби накопичилося чимало деталей, які роблять цю професію особливою. Емблема ДСНС зображає фенікса — птаха, що відроджується з попелу. Вибір символу не випадковий: він втілює саму суть роботи рятувальника — повертати життя там, де, здавалося, лишився лише вугільний пил. У вогнеборців є і своя професійна прикмета: ніколи не сидіти на пожежному рукаві — мовляв, інакше «розчавиш виклик». Подібних професійних забобонів у середовищі пожежників десятки, і всі вони про одне — повагу до вогню.

Кілька фактів, які варто знати кожному:

• середня тривалість роботи в апараті захисту органів дихання — близько 30–45 хвилин на одному балоні стиснутого повітря
• пожежна автоцистерна АЦ-40, найпоширеніша в Україні, везе на місце виклику від 2 до 6 тонн води залежно від моделі
• в Івано-Франківську існує вулиця Героїв-Пожежників, названа на честь полеглих рятувальників
• українські рятувальники неодноразово виїздили на міжнародні місії — гасили лісові пожежі в Туреччині, Греції та інших країнах
• у структурі ДСНС діє понад 700 пунктів незламності, що допомагають населенню під час відключень електроенергії взимку
• українська авіація ДСНС має у своєму складі літаки Ан-32П і вертольоти, здатні гасити пожежі з повітря водяними «бомбами» по 8 тонн

Ці деталі показують, що сучасна пожежна охорона давно вийшла за межі звичних уявлень про «дядька з відром». Це багатопрофільна служба, яка займається й піротехнікою, і психологією, і гуманітарною логістикою, і міжнародним співробітництвом. У ДСНС працюють водолази, кінологи, альпіністи, інженери з робототехніки — і всі вони об’єднані одним: готовністю першими прийти туди, де біда.

17 квітня — це день, коли кожен українець може зробити маленький, але важливий вчинок: перевірити справність вогнегасника вдома, навчити дитину номера 101, подякувати знайомому пожежнику. Бо найкраща подяка тим, хто бореться з вогнем — це той вогонь, який так і не спалахнув.

Українська пожежна охорона у 2026 році — це не просто служба. Це люди, які вчергове доводять, що мужність буває різною: голосною — коли вривається в палаючу будівлю, і тихою — коли о третій ранку повертається з виклику, знімає закопчену каску й мовчки сідає випити склянку води. Кожен їхній виїзд — це маленька перемога над хаосом. І саме за це 17 квітня ми кажемо їм те, що, можливо, говоримо надто рідко: ви — наші справжні янголи з вогнетривкого крила, і поки ви є — країна горить менше, ніж могла б.