Рязанський нафтопереробний завод десятиліттями залишався одним із ключових елементів російської енергетичної системи, забезпечуючи пальним Москву та центральні регіони країни. З проєктною потужністю 17,1 мільйона тонн сирої нафти на рік підприємство переробляло близько 5 % загальноросійського обсягу, випускаючи бензин, дизельне паливо, авіаційний гас та мазут. Сьогодні цей об’єкт асоціюється не лише з радянською індустріальною спадщиною, а й із серією точних ударів українських безпілотників, які поступово вивели з ладу його основні потужності.
Завод, що належить компанії «Роснефть», розташований у Рязані — місті за двісті кілометрів на південний схід від Москви. Він постачає продукцію через трубопроводи безпосередньо до столичного регіону та на потреби військової логістики. Кожна нова атака безпілотників у 2024–2026 роках демонструвала вразливість великих стаціонарних промислових об’єктів перед сучасними технологіями.
У травні 2026 року після чергового масованого удару Рязанський НПЗ призупинив роботу, а пошкодження ключових установок переробки оцінюються як критичні. Ця історія поєднує в собі радянський масштаб, ринкові трансформації та реалії сучасної війни, де дрони змінюють уявлення про захищеність тилової інфраструктури.
Витоки величі: народження радянського індустріального гіганта
Будівництво Рязанського нафтопереробного заводу почалося наприкінці 1950-х років у рамках масштабної радянської програми розвитку нафтопереробної галузі. У жовтні 1960 року підприємство офіційно ввели в експлуатацію. Воно швидко стало одним із флагманів галузі завдяки сучасному на той час обладнанню та вигідному географічному розташуванню поблизу нафтопроводу Нижній Новгород — Рязань.
У 1974 році працівники установки каталітичного крекінгу отримали державні нагороди за перевиконання планів. Завод не просто переробляв нафту — він створював робочі місця, розвивав соціальну інфраструктуру та навіть запустив власну трамвайну лінію, що з’єднувала виробництво з житловими районами. На піку радянського періоду тут працювало кілька тисяч людей, а підприємство вважалося зразком технічної оснащеності.
З роками Рязанський НПЗ став символом індустріальної потужності регіону. Його продукція надходила не лише на внутрішній ринок, а й використовувалася в експортних ланцюгах. Проте після розпаду СРСР почалася нова глава — ера приватизації та корпоративних злиттів, яка кардинально змінила долю заводу.
Від приватизації до «Роснефті»: трансформація власності та модернізація
У 1993 році підприємство приватизували. Через два роки воно увійшло до складу нафтової компанії ТНК, а з 2003 року опинилося під контролем спільного підприємства ТНК-BP. Цей період відзначився активною модернізацією: оновлювали обладнання, впроваджували нові технології переробки, підвищували глибину переробки нафти.
У 2013 році завод остаточно перейшов під контроль державної компанії «Роснефть». Новий власник продовжив інвестиції в реконструкцію, хоча темпи модернізації часто відставали від амбітних планів. На момент 2024 року Рязанський НПЗ залишався одним із п’яти найбільших нафтопереробних підприємств Росії за проєктною потужністю.
Зміна власників вплинула й на соціальну сферу. Кількість працівників скоротилася з майже 5500 осіб у середині 1990-х до близько 3600 у 2012 році. Підприємство зберігало стратегічне значення, але вже працювало в умовах ринкової конкуренції та державних пріоритетів.
Технічний портрет: як працює один із найбільших НПЗ Росії
Рязанський нафтопереробний завод — це складний комплекс установок, де сира нафта перетворюється на десятки видів палива та нафтохімічної сировини. Основу становить атмосферно-вакуумна дистиляція (АВТ або CDU). У цих агрегатах нафту нагрівають до високих температур, а потім розділяють на фракції за температурою кипіння: бензинову, дизельну, гасову та важкі залишки.
Проєктна потужність заводу сягала 17,1 мільйона тонн нафти на рік. У 2024 році реальний обсяг переробки становив 13,1 мільйона тонн. Із цієї сировини отримали 2,2 мільйона тонн автомобільного бензину, 3,4 мільйона тонн дизельного палива, близько 1 мільйона тонн реактивного палива та 4,3 мільйона тонн мазуту. Частина продукції йшла на потреби авіації та військової техніки.
Ключові установки, які неодноразово ставали цілями, — це АВТ-3, АВТ-4, АТ-6 та блоки гідроочищення дизельного палива. Їхня комбінована потужність становить значну частку загального виробництва. Пошкодження навіть однієї такої установки здатне суттєво скоротити випуск готової продукції. Продукція заводу надходить до Москви та навколишніх областей трубопроводами Рязань — Москва, а також іншими напрямками, що робить підприємство критично важливим для логістики центральної Росії.
Стратегічна роль у постачанні палива та військовій логістиці
Рязанський НПЗ ніколи не був звичайним промисловим об’єктом. Він забезпечував значну частку пального для московського регіону та служив важливим джерелом дизельного палива й авіаційного гасу для російських збройних сил. У мирний час це означало стабільність постачання для мільйонів автомобілістів і авіакомпаній. У воєнний період значення заводу зросло ще більше.
Коли українські сили почали систематично атакувати російську нафтопереробну інфраструктуру, Рязанський НПЗ опинився серед пріоритетних цілей. Кожне успішне влучання не лише скорочувало обсяги виробництва, а й створювало додаткове навантаження на інші підприємства та логістичні маршрути. Російська влада змушена була перерозподіляти потоки палива, іноді обмежуючи експорт або внутрішнє споживання.
Для місцевих жителів Рязань довгий час асоціювалася з великим заводом, що дає роботу та стабільність. Після 2024 року ця асоціація доповнилася новими реаліями: нічними вибухами, стовпами диму та розумінням, що сучасна війна здатна дістатися навіть до тилових промислових центрів.
Хроніка атак: як дрони послідовно виводили потужності з ладу
Українські безпілотники почали завдавати ударів по Рязанському НПЗ у 2024 році. У березні та травні того року зафіксували перші атаки. У січні 2025-го та наприкінці лютого 2025-го удари пошкодили основну установку первинної переробки, що змусило тимчасово зупинити роботу.
У серпні 2025 року після чергової атаки потужність скоротили майже вдвічі — зупинили установки ХДС-3 та ХДС-4 загальною потужністю близько 20 тисяч тонн на добу. 5 вересня 2025 року дрони спричинили масштабну пожежу, влучивши в ЕЛОУ-АВТ-6. У листопаді та грудні 2025 року відбулися нові удари, зокрема дев’ятий успішний за рік.
Найсерйозніші наслідки наставили 15 травня 2026 року. У ніч на цю дату безпілотники пошкодили установки АВТ-3, АВТ-4, АТ-6 та блок гідроочищення дизельного палива. За оцінками OSINT-аналітиків, з ладу вийшло 90–100 % переробних потужностей. Reuters та інші джерела повідомили про повне або майже повне призупинення роботи заводу. Над містом здійнявся густий дим, а в деяких районах зафіксували пошкодження житлових будинків і затримки авіарейсів.
Наслідки для російської енергетики та логістики
Атаки на Рязанський НПЗ стали частиною ширшої кампанії проти російської нафтопереробної інфраструктури. На піку в 2025–2026 роках удари торкнулися десятків підприємств, тимчасово виводячи з ладу до 30 % загальної переробної потужності країни. Центральна Росія, де розташований Рязанський завод, відчула це особливо гостро.
Скорочення виробництва призвело до зростання навантаження на вцілілі НПЗ, збільшення логістичних витрат та періодичних дефіцитів окремих видів пального в регіонах. Військові підрозділи, що залежали від стабільних поставок дизелю та авіагасу, також відчули наслідки. Російська влада змушена була вживати заходів щодо імпорту або перерозподілу ресурсів, що додатково тиснуло на економіку.
Для Рязані та області атаки означали не лише економічні втрати, а й психологічний ефект. Місто, яке десятиліттями жило поруч із великим заводом, раптом опинилося в епіцентрі новин про пожежі та дим. Це підкреслило, наскільки швидко сучасні технології здатні змінювати статус навіть найпотужніших промислових об’єктів.
Символ нової реальності: вразливість гігантів у епоху дронів
Рязанський нафтопереробний завод пройшов шлях від радянського флагмана до об’єкта, чия доля залежить від точності дронових ударів. Його історія демонструє, як індустріальна спадщина минулого стикається з технологіями сьогодення. Великі установки, розраховані на десятиліття стабільної роботи, виявилися вразливими перед відносно недорогими безпілотниками, які долають сотні кілометрів.
Сьогодні завод стоїть пошкодженим, а його відновлення вимагатиме значних ресурсів і часу. Ця ситуація відображає ширшу тенденцію: у сучасних конфліктах тилова інфраструктура більше не є недоторканною. Рязанський НПЗ став одним із наочних прикладів того, як точкові удари здатні впливати на стратегічний баланс, порушуючи ланцюги постачання палива та створюючи довгострокові виклики для економіки та військової логістики.
Історія цього підприємства продовжує розгортатися. Кожна нова інформація про стан установок або спроби відновлення додає нові штрихи до картини, де промислові гіганти вчаться жити в умовах постійної загрози з повітря.
