День Соборності України втілює найглибше прагнення народу жити в єдиній, неподільній державі. Цього дня 1919 року на Софійській площі в Києві проголосили Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, з’єднавши століттями розділені землі в одну соборну державу. Свято нагадує не лише про історичний момент, а й про те, як ідея єдності пронизує українську історію від княжих часів до сьогодення.
Сьогодні, коли Україна продовжує боротьбу за цілісність своїх кордонів, День Соборності набуває особливого звучання. Він стає символом сили, що народжується з взаємної довіри, спільної мети та готовності стояти пліч-о-пліч. Соборність — це не абстрактне поняття, а щоденна реальність фронту й тилу, де кожен регіон, кожна громада вносять свій внесок у Перемогу.
Традиції свята, від перших урочистостей у Хусті 1939 року до легендарного живого ланцюга 1990-го, показують, як пам’ять про минуле перетворюється на дію в теперішньому. У 2026 році це свято продовжує надихати на єдність, яка робить нас незламними.
Корені соборності: як ідея єдності формувалася століттями
Ідея соборності України виростала з глибин історії, наче могутнє дерево з корінням у княжій Русі. Ще тоді землі навколо Києва об’єднувалися не лише зброєю, а й спільною мовою, вірою та бажанням жити вільно. Гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко та Пилип Орлик мріяли про єдину державу, де українські землі від Сяну до Дону б’ються одним серцем.
У XIX столітті, коли імперії розтинали Україну кордонами, соборність стала гаслом національного відродження. Головна Руська Рада у Львові 10 травня 1848 року проголосила, що галичани належать до великого руського народу, який налічує 15 мільйонів. Ця думка лунала й на Наддніпрянщині: «Братство тарасівців» 1891 року вимагало самостійної соборної України від Сяну по Кубань. Гімн України, створений на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького, закликав стати в бій «від Сяну до Дону».
Микола Міхновський у «Самостійній Україні» 1900 року і Юліан Бачинський у «Ukraina Irredenta» 1895-го повторювали одне: Україна має бути єдиною, вільною, неподільною. Ці голоси не згасли навіть під тиском імперій. Вони формували свідомість, яка вибухнула в революційні 1917–1919 роки.
Шлях до Акту Злуки: революційні бурі 1917–1918 років
Після падіння Російської імперії Українська Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку. IV Універсал 22 січня 1918 року остаточно підтвердив незалежність. На заході, в розпал розпаду Австро-Угорщини, 1 листопада 1918 року постала Західноукраїнська Народна Республіка. Дві держави, розділені Збручем, відчули, що час об’єднатися.
Переговори тривали напружено. 1 грудня 1918 року в Фастові підписали Передвступний договір. 3 січня 1919 року Українська Національна Рада в Станіславові затвердила закон про злуку. Закарпаття на Всенародних зборах у Хусті 21 січня 1919 року також висловило волю приєднатися. Делегація ЗУНР на чолі з Лонгином Цегельським вирушила до Києва, щоб зробити мрію реальністю.
Цей процес був не просто політичним. Він став емоційним поривом народу, який століттями жив розділеним, але завжди відчував себе одним. Під тиском зовнішніх загроз — польських, більшовицьких — єдність стала питанням виживання.
22 січня 1919 року: день, коли мрія втілилася на Софійській площі
Ранок 22 січня 1919-го зустрів Київ легким морозом і сніжною імлою, яка розсіялася під сонцем. Вулиці прикрасили синьо-жовтими прапорами, гербами. З ранку в церквах правили молебні. О 12:00 на Софійській площі зібралися тисячі людей — від школярів до вояків, від селян до інтелігенції.
Лонгин Цегельський зачитав грамоту про об’єднання і передав її голові Директорії Володимиру Винниченку. Федір Швець проголосив Універсал Директорії: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».
Після слів пролунав молебень, а потім військовий парад під командуванням полковника Івана Чмоли. Євген Коновалець приймав його. Того дня українці відчули, що кордони між «нашою» і «їхньою» Україною стерлися. ЗУНР стала Західною областю УНР, тризуб замінив галицького лева на гербі. Це був момент тріумфу, хоч і тимчасовий.
Наслідки Злуки: символ, який не вдалося стерти
Об’єднання залишилося більше символічним, ніж практичним. Війни, Варшавський договір Петлюри з Польщею, Зятківський договір Галицької армії з Денікіним — усе це розірвало єдність на шматки. Ризький мир 1921 року, Сен-Жерменський, Тріанонський поділили землі знову. Та Акт Злуки не зник. Він став заповітом для наступних поколінь.
У радянські часи про нього забороняли згадувати, називаючи «буржуазно-націоналістичним». Але пам’ять жила в еміграції, в західних регіонах, у серцях тих, хто мріяв про вільну Україну.
Історія відзначення: від Хуста 1939-го до живого ланцюга 1990-го
Перше масштабне офіційне святкування відбулося 22 січня 1939 року в Карпатській Україні, у Хусті. Понад 30 тисяч людей зібралися, щоб нагадати світові про волю 1919-го. Це була найбільша демонстрація за 20 років під чехословацьким правлінням.
Найяскравішою сторінкою став живий ланцюг 21 січня 1990 року. Організований Народним Рухом України, він з’єднав Івано-Франківськ, Львів, Рівне, Житомир і Київ. За різними оцінками, в акції взяли участь від 450 тисяч до трьох мільйонів людей. Люди стояли взявшись за руки понад 700 кілометрів, співали гімн, молилися. Це була найбільша антирадянська акція в Центральній і Східній Європі, яка показала: соборність жива.
Офіційне визнання свята в незалежній Україні
Указом Президента Леоніда Кучми від 21 січня 1999 року День Соборності отримав офіційний статус. У 2011–2014 роках його поєднували з Днем Свободи, але 13 листопада 2014 року Петро Порошенко відновив чисте святкування 22 січня. Це рішення підкреслило важливість єдності в часи нових викликів.
Сьогодні свято закріплене в календарі як день, коли українці згадують не тільки 1919-й, а й 1918-й — першу в XX столітті проголошену незалежність.
| Ключова дата | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 22 січня 1918 р. | IV Універсал Центральної Ради | Проголошення незалежності УНР |
| 1 грудня 1918 р. | Передвступний договір у Фастові | Підготовка до Злуки УНР і ЗУНР |
| 22 січня 1919 р. | Акт Злуки на Софійській площі | Об’єднання в соборну Україну |
| 22 січня 1939 р. | Урочистості в Хусті | Перше масштабне святкування |
| 21 січня 1990 р. | Живий ланцюг | Масова акція за незалежність |
| 21 січня 1999 р. | Указ Президента | Офіційний статус свята |
Дані в таблиці базуються на історичних документах і матеріалах Українського інституту національної пам’яті.
Традиції Дня Соборності: як святкувати в 2026 році
Сучасні традиції живі й різноманітні. Живий ланцюг залишається головним символом — люди беруться за руки в містах, селах, навіть онлайн. У Києві на Софійській площі проводять молебні, концерти, покладають квіти. У школах і університетах — уроки пам’яті, де розповідають про Акт Злуки.
У 2026 році, під час війни, акцент роблять на єдності фронту і тилу. Гасла на кшталт «В єдності — сила» чи «Україна соборна. Разом до Перемоги!» лунають на площах. Діаспора в Польщі, Канаді, США організовує власні акції біля пам’ятників Шевченку чи в українських церквах.
Практичні поради: вдома можна прочитати Універсал вголос з родиною, послухати гімн, подивитися документальні фільми про 1919-й. У громадах — влаштувати флешмоби з прапорами, благодійні ярмарки на підтримку ЗСУ. Кожен жест підкреслює: соборність — це дія.
Культурний вимір свята: пісні, символи та вічна пам’ять
Соборність живе не тільки в документах, а й у культурі. Синьо-жовтий прапор, тризуб, гімн — усе це народилося з прагнення єдності. Поети й композитори оспівували її: від «Вічного революціонера» до сучасних пісень про єдність. Література XX століття, від емігрантських творів до творів письменників незалежної України, повертається до теми Злуки як до джерела натхнення.
У мистецтві — картини, скульптури, фільми, які показують, як звичайні люди ставали частиною великої історії. Кожна нота гімну нагадує: ми — один народ, один голос.
Соборність у часи випробувань: єдність, яка веде до перемоги
Сьогодні, коли ворог намагається розколоти Україну, День Соборності звучить особливо сильно. Регіони, які колись були розділені, тепер з’єднані спільною бідою й надією. Військові з Заходу й Сходу, Півночі й Півдня стоять пліч-о-пліч. Волонтери з різних міст працюють як одне серце. Це і є соборність у дії.
Вона руйнує пропагандистські міфи про штучність української єдності. Акт Злуки 1919-го доводить: ми самі обрали бути разом. У 2026 році свято нагадує, що цілісність буде відновлена після звільнення всіх територій.
Кожен українець, де б він не був, відчуває цей зв’язок. І в цьому — наша найбільша сила.
