ДРГ — це невеликий, високомобільний підрозділ спеціального призначення, призначений для проникнення в тил противника, збору розвідданих і проведення точкових диверсій, які здатні вивести з ладу ключові об’єкти інфраструктури, зв’язок та логістику. У реаліях війни Росії проти України такі групи стали одним із інструментів постійного тиску на прикордонні області, де спроби проникнення фіксують уже понад чотири роки.
Їхня сила — у компактності, автономності та здатності тижнями діяти в глибокому тилу, зливаючись із місцевістю або навіть імітуючи українські підрозділи. Сучасні технології — дрони-розвідники, FPV-ударники та артилерійська підтримка — зробили їх ще небезпечнішими, однак українські сили оборони та прикордонники постійно вдосконалюють методи виявлення й нейтралізації.
Саме тому розуміння, що таке ДРГ, як вони діють і як їх розпізнати, стало практичною навичкою не лише для військових, а й для жителів прикордоння та всіх, хто цікавиться реальною механікою сучасної війни.
Витоки та еволюція диверсійно-розвідувальних груп
Ідея невеликих автономних груп, які проникають за лінію фронту для розвідки та ударів по тилу, має глибоке коріння. Ще під час Другої світової війни британські парашутисти-диверсанти проводили рейди на окуповану Норвегію, а німецькі ягдкоманди та радянські формування НКВС відпрацьовували тактику протипартизанської боротьби. Радянський досвід пізніше застосовували в Афганістані проти караванів, а американські «Зелені берети» — у В’єтнамі.
У післявоєнні роки СРСР активно використовував подібні підрозділи проти національно-визвольних рухів в Україні та Прибалтиці. Згодом концепція еволюціонувала в рамках радянських, а потім російських сил спеціальних операцій. Сьогодні ДРГ — це штатні підрозділи спеціального призначення сухопутних і морських сил, які поєднують класичну диверсійну підготовку з можливостями гібридної війни.
Українські підрозділи спеціального призначення також активно застосовують аналогічні методи, проводячи операції в сірій зоні та на території противника. Ця «дзеркальна» відповідь стала важливою частиною асиметричної боротьби.
Структура та підготовка бійців ДРГ
Типова ДРГ налічує від трьох до десяти осіб — залежно від завдання. Така чисельність забезпечує максимальну скритність і маневреність. До складу зазвичай входять командир, розвідники-навідники, сапери-підривники, снайпери або кулеметники, радист і бойовий медик. Кожен бійць володіє кількома спеціальностями, тому група може діяти навіть при втраті частини особового складу.
Підготовка триває роками й охоплює мінно-підривну справу, вогневу підготовку на різних дистанціях, альпінізм, парашутно-десантну та підводну підготовку, а також психологічну стійкість. Бійці вчаться тижнями жити в лісі без зв’язку з «великою землею», орієнтуватися за картами й зірками, маскуватися, вести спостереження та уникати переслідування.
Фізична форма підтримується на рівні, коли людина здатна нести десятки кілограмів спорядження десятками кілометрів. Психологічна підготовка включає тренування на витримку в ізоляції та стресі — саме це дозволяє групі зберігати боєздатність, коли навколо ворожа територія.
Три основні завдання ДРГ
Перше й найважливіше — розвідка. Група збирає дані про дислокацію військ, укріплення, маршрути постачання, кількість техніки та навіть моральний стан противника. Ця інформація передається командуванню для планування ударів або маневрів.
Друге завдання — диверсії. Підрив мостів, пошкодження залізниць, виведення з ладу вузлів зв’язку, електропідстанцій або складів пального. Навіть невеликий вибух у тилу може на кілька діб паралізувати постачання цілого напрямку фронту.
Третє — вербування агентів і створення плацдармів. Деякі групи намагаються завербувати місцевих або залишити «сплячі» осередки для майбутніх операцій. У реальних умовах війни це завдання часто поєднується з першими двома.
Як ДРГ проникають і діють у сучасних умовах
Класичний спосіб — піший марш через ліси, болота або «зеленку» вночі. Група рухається малопомітно, уникає населених пунктів, використовує природні укриття. Іноді застосовують парашути, човни чи навіть підводні засоби.
З 2022 року тактика суттєво змінилася. Російські ДРГ на північному кордоні почали діяти з підтримкою дронів-розвідників і FPV-ударників, а іноді — артилерії та авіації. Це дозволило їм діяти сміливіше, але й збільшило ризики виявлення. Станом на середину 2026 року, за інформацією Державної прикордонної служби України, активність таких груп на Сумщині, Чернігівщині та Харківщині помітно знизилася — ворог частіше застосовує малі піхотні групи для створення буферної зони. Проте поодинокі спроби проникнення тривають.
Українські ДРГ, своєю чергою, демонструють високу ефективність у глибоких рейдах, використовуючи сучасні технології для мінімізації ризиків і максимізації результату.
Ознаки, які видають диверсантів: практичний гайд
Для жителів прикордонних районів вміння помітити підозрілу групу може врятувати життя. Ось найхарактерніші маркери:
| Ознака | Детальний опис | Що робити при підозрі |
| Чітко виражений російський акцент або специфічна лексика | Навіть при спробі маскуватися під місцевих часто «випливають» особливості вимови, нехарактерні для українського прикордоння слова чи конструкції речень. | Не вступати в розмову, зафіксувати деталі та негайно повідомити прикордонників або поліцію. |
| Нестандартна поведінка та уникнення контакту | Група з 3–8 осіб у камуфляжі або цивільному, яка рухається ночами, уникає блокпостів, ховається при появі людей або техніки. | Зберігати дистанцію, не намагатися затримувати самостійно — це вкрай небезпечно. |
| Екіпірування та озброєння | Російські зразки зброї, специфічні рюкзаки, сухпайки, радіостанції або елементи форми, що не відповідають українським стандартам (навіть якщо камуфляж імітує ЗСУ). | За можливості зробити фото або відео з безпечної відстані та передати спецслужбам. |
| Наявність мін або підривного майна | Група, яка встановлює міни на дорогах, біля мостів або в лісосмугах, часто залишає характерні сліди чи упаковки від вибухівки. | Негайно повідомити про підозрілі предмети — не наближатися самому. |
Ці ознаки не є вичерпними, але їх комбінація майже завжди свідчить про ворожу ДРГ. Найголовніше правило — не геройствувати. Професійні диверсанти готові застосувати зброю миттєво.
Протидія ДРГ: як Україна захищає свій тил
Система протидії вибудувана на кількох рівнях. Прикордонна служба та підрозділи територіальної оборони ведуть постійне патрулювання, використовують тепловізори, дрони та акустичні датчики. Швидкого реагування досягають завдяки взаємодії з Силами оборони — при виявленні групи негайно піднімають резерви та застосовують дронові удари.
Важливу роль відіграє електронна боротьба: придушення зв’язку ДРГ з командуванням ускладнює координацію. Успішні перехоплення на Сумщині та Чернігівщині в 2025–2026 роках показали, що навіть добре підготовлені групи часто не досягають мети через щільну мережу спостереження.
Громадяни теж стають частиною системи — вчасне повідомлення про підозрілих осіб у прикордонній зоні неодноразово допомагало запобігти диверсіям.
Українські ДРГ: відповідь, яка змушує ворога нервувати
Паралельно з обороною українські сили спеціальних операцій та Головне управління розвідки проводять власні операції. Їхні групи діють у сірій зоні та на території противника, знищуючи склади, техніку та пункти управління. Публічні кадри таких рейдів демонструють високий рівень підготовки та технологічного оснащення — від сучасних дронів до систем зв’язку.
Ця діяльність не лише завдає матеріальних збитків, а й змушує російське командування відволікати ресурси на захист власного тилу. У сучасній війні саме такі асиметричні дії часто стають вирішальними.
Майбутнє ДРГ у добу технологій
Дрони вже змінили правила гри: тепер група може отримувати реальний час картинку з повітря, викликати вогонь по виявлених цілях і швидше відходити. Проте технології працюють в обидві сторони — українські засоби виявлення та ураження теж стрімко розвиваються. У найближчі роки очікується ще більше інтеграції штучного інтелекту для аналізу поведінки підозрілих груп та автономних систем спостереження.
ДРГ не зникнуть — вони просто стануть ще більш технологічними та небезпечними. Але їхня ефективність завжди залежатиме від людського фактора: підготовки, рішучості та здатності діяти в умовах повної невизначеності.
Знання про те, як працюють такі підрозділи, допомагає не лише військовим. Воно формує загальну культуру безпеки в суспільстві, яке вже четвертий рік живе в умовах постійної загрози. І саме ця обізнаність — один із найпотужніших елементів національного спротиву.
