Юлія Герасимова, українська волейболістка з Одеси, у 2022–2023 роках відкрито говорила про те, як повномасштабне вторгнення Росії в Україну перевернуло її життя та кар’єру. Вона описувала психологічний тягар змагань за кордоном, коли рідні залишаються під обстрілами, а сама спортсменка змушена носити прапор Батьківщини на майданчиках Польщі та Румунії. Її слова про невіру в реальність подій і важкість представляти країну в такі часи стали одним із найщиріших свідчень того, як війна вплинула на українських атлетів.
Її історія почалася з вірусного танцю на лаві запасних у січні 2022 року — за кілька тижнів до вторгнення. Цей момент радості перетворився на символ передчуття бурі. Потім були переїзди між клубами, рідкісні дзвінки додому, новини про руйнування та постійне запитання фанатів за кордоном: «Як там Україна?». Герасимова не просто грала — вона несла український прапор і закликала до миру, використовуючи раптову популярність у TikTok як рупор для правди про війну.
Сьогодні, після завершення професійної кар’єри в 2023 році, вона тренує дітей у Канаді, у школі, заснованій українкою. Зв’язок з Батьківщиною не обірвався: в Instagram вона досі підписана під Одесою, а в серці — незгасна підтримка тих, хто бореться вдома. Її шлях показує, як одна людина може поєднувати особистий біль, спортивну гідність і публічну позицію, надихаючи і початківців, і тих, хто шукає глибші сенси у стійкості українців.
Ранній шлях: від одеського майданчика до вершин європейського волейболу
Юлія Анатоліївна Герасимова народилася 15 вересня 1989 року в Одесі. Зростом 185 сантиметрів, вона обрала позицію центральної блокуючої — гравця, який стоїть біля сітки і стрибає високо, щоб зупинити найпотужніші удари суперниць. Для початківців це як щит у командній фортеці: без надійного блокування команда швидко пропускає очки. Для просунутих — це мистецтво читання гри, таймінгу та фізичної вибуховості.
Вихованка одеської ДЮСШ № 8, вона швидко пройшла шлях від місцевих змагань до «Хіміка» з Южного. Там зібрала шість золотих медалей чемпіонату України (2011–2015, 2022) та три Кубки України. У 2017 році у складі національної збірної стала переможницею Євроліги — турніру, де збірні Європи змагаються за звання найкращих. Україна тоді обіграла сильних суперниць, а Герасимова внесла свій вагомий внесок у блокуванні та атаках. Учасниця трьох чемпіонатів Європи (2017, 2019, 2021) — це рівень, до якого прагнуть багато молодих гравчинь.
Її стиль гри поєднував потужність і харизму. На майданчику вона завжди усміхалася, підтримувала партнерок. Ця внутрішня світлість стала помітною ще до того, як війна змінила все.
Січень 2022: танець, який став передвісником нової глави
18 січня 2022 року під час матчу Ліги чемпіонів між «Прометеєм» (Кам’янське) та польським «Девелопресом» Герасимова, сидячи на лаві запасних, раптово почала танцювати під музику. Кілька секунд імпровізації — і ролик розлетівся TikTok’ом, зібравши понад 30 мільйонів переглядів. Фани в усьому світі відкрили для себе українську волейболістку з Одеси, яка вміє піднімати настрій команді навіть з-за бортика.
Цей момент стався за п’ять тижнів до повномасштабного вторгнення. Танець символізував радість, свободу, українську легкість. Ніхто не знав, що за лаштунками вже збирається буря. Коли 24 лютого 2022 року війна увірвалася в життя, відео набуло нового значення: воно нагадувало про те, якою була Україна до — яскравою, живою, готовою танцювати навіть на порозі випробувань.
Герасимова тоді перебувала в Дніпрі, потім повернулася до Одеси до родини. Вона, як і мільйони, не могла повірити в те, що відбувається. Слова «я і тоді, і зараз не можу у все це повірити» стали відображенням шоку цілої країни.
«Важко представляти Україну, коли в країні таке відбувається»
Якщо відверто, то це дуже тяжко, змагатися на найвищому рівні, представляти Україну на майданчику і поза його межами, але в той самий час читати новини, дзвонити додому і чути рідних лише раз на 3-4 дні, та взагалі спостерігати, що відбувається в Україні. Із психологічної сторони це дуже важко.
Так у січні 2023 року в інтерв’ю порталу sport.ua Герасимова описала свій стан. Вона грала тоді за польський «Ролескі» Тарнів, а невдовзі перейшла до румунського «Рапіда» Бухарест. Кращі умови контракту, але головне — можливість продовжувати кар’єру, коли в Україні спорт опинився під ударом.
Фани в Польщі та Румунії впізнавали її завдяки TikTok. Підходили, фотографувалися, питали про родину, про ситуацію вдома, висловлювали підтримку. Популярність, яку принесла хвилина танцю, стала містком. Вона розповідала світові про війну не гаслами, а щирими історіями: як важко бути далеко, коли рідні під загрозою, як болить серце від кожного повідомлення.
На кожному матчі за кордоном вона виходила з жовто-блакитним прапором на плечах. У сторіс публікувала «Немає війні в Україні». Це була не просто позиція — це був спосіб залишатися частиною боротьби, коли фізично ти за тисячі кілометрів.
Вплив війни на український волейбол та особистий вибір
Війна сильно вдарила по внутрішньому чемпіонату. Багато клубів втратили гравців, тренерів, фінансування. Деякі команди переїхали або грали в складних умовах. «Прометей», за який Герасимова виступала на початку 2022-го, все ж зумів стати чемпіоном України того сезону — символ стійкості спорту навіть під обстрілами.
Герасимова пізніше згадувала: якби не війна, в Україні міг би бути гарний сезон. Але реальність змусила шукати варіанти за кордоном. Перехід до Польщі, потім Румунії — це не просто кар’єрний хід. Це спосіб вижити професійно і водночас залишатися видимим представником України. У закордонних лігах вона продовжувала блокувати, атакувати і — головне — нагадувати, що українські спортсмени не зникли.
Для початківців важливо зрозуміти: атлети за кордоном у воєнний час часто стають неформальними амбасадорами. Вони не просто грають — вони пояснюють, підтримують, збирають увагу. Герасимова робила це природно, без пафосу.
Таблиця: Хронологія кар’єри Юлії Герасимової в контексті війни
| Період | Клуб / Подія | Контекст війни та її коментарі |
|---|---|---|
| Січень 2022 | «Прометей», вірусний танець у Лізі чемпіонів | За тижні до вторгнення — момент радості, що став символом перед бурею. Понад 30 млн переглядів у TikTok. |
| Лютий–червень 2022 | Повернення до Одеси, потім Польща («Ролескі») | Перебувала з родиною на початку вторгнення. Пізніше — переїзд для продовження кар’єри. Важко читати новини і грати одночасно. |
| 2022–2023 | «Рапід» Бухарест (Румунія) | Кращі умови контракту. Фани питали про Україну. Носила прапор на матчах, закликала до миру. |
| 2022 | Чемпіонка України з «Прометеєм» | Титул здобуто попри війну — приклад стійкості українського спорту. |
| 2023 — дотепер | Завершення кар’єри, тренер у Калгарі (Канада) | Працює з дітьми в українській школі. Зберігає зв’язок з Одесою та Україною через соцмережі та спільноту. |
Дані зібрано з відкритих джерел, включаючи Вікіпедію та спортивні портали.
Після спорту: Канада, тренерство та незгасний голос
У 2023 році Герасимова завершила професійні виступи. Станом на 2024–2025 роки вона тренує юних волейболістів у школі «Natke Volleyball» у Калгарі, Канада. Разом з іншими українськими фахівцями — Денисом Фоміним, Юлією Пархоменко, Павлом Ляшенком — вона передає досвід діаспорі та дітям, які виросли далеко від Батьківщини.
Це не просто робота. Це продовження місії: виховувати нове покоління, яке знає, що таке українська стійкість. У Канаді вона залишається видимою — Instagram досі веде під тегом Одеси, а в серці — підтримка тих, хто захищає Україну. Фейсбук-пости 2025 року підтверджують: вона в Калгарі, але серцем вдома.
Для просунутих читачів її історія — приклад м’якої сили спорту в умовах війни. Атлети за кордоном стають живими свідками. Їхні слова, прапори, навіть танці набувають нового сенсу. Для початківців — приклад того, як можна залишатися собою навіть коли світ перевертається: усміхатися, підтримувати, говорити правду і не здаватися.
Що ми можемо винести з її слів
Герасимова не читала лекцій. Вона просто жила і ділилася. «Важко представляти Україну, коли в країні таке відбувається» — це не скарга, а чесне визнання болю. І водночас — декларація сили: вона продовжувала грати, носити прапор, говорити.
Її шлях від одеського майданчика через вірусний танець, воєнні переїзди до канадського тренерства показує: війна змінює траєкторії, але не ламає дух. Українські спортсмени за кордоном часто стають тими, хто тримає зв’язок між фронтом і тилом, між домом і світом.
Сьогодні, коли хтось запитує «Юлія Герасимова про війну», відповідь проста і глибока одночасно: вона була там, де боліло найбільше, і не мовчала. Вона танцювала перед бурею, блокувала під час неї і тепер навчає дітей, як тримати високо голову — і сітку — навіть за тисячі кілометрів від дому. Це історія не лише про волейбол. Це історія про те, як залишатися українцем у будь-якій точці планети.
