Микола Трубач, справжнє ім’я Микола Михайлович Харковець, народився 11 квітня 1970 року в селі Пересадівка на Миколаївщині. Це український і російський естрадний співак, трубач, хоровий диригент та композитор, який здобув статус Заслуженого артиста України. У кінці 1990-х його голос разом із Борисом Моїсеєвим у «Голубій луні» став одним із найяскравіших символів тієї епохи, а сам Трубач випустив низку альбомів, що розійшлися по касетах і радіо всієї пострадянської території. Понад тридцять років він будував кар’єру в Москві, але після 24 лютого 2022 року разом із родиною залишив Росію, оселився у Великій Британії та почав писати й виконувати авторські пісні українською мовою. У 2025 році вийшов його альбом «Воля», а в 2026-му — нові сингли, які продовжують історію митця, що знайшов нове дихання далеко від колишньої сцени.

Його шлях — це не просто біографія популярного виконавця. Це історія людини, чия труба спочатку звучала на сільських весіллях, потім — у військовому оркестрі, а згодом — на сценах, де зібрані зали скандували мелодії про кохання, біль і надію. Сьогодні, у 56 років, Микола Трубач пише про волю, зорі над рідним краєм і маленькі, але важливі радості життя. Його рішення відмовитися від російськомовної творчості стало не просто жестом, а глибоким особистим і творчим переломом, який надихнув нову хвилю пісень.

Трубач ніколи не був лише «голосом за кадром». Він завжди залишався музикантом з інструментом у руках і чіткою громадянською позицією в серці. Сьогодні його музика лунає інакше — м’якше, щиріше, ближче до коріння. І саме це робить його історію особливо цінною для тих, хто цікавиться не лише хітами, а й справжнім життям митця за лаштунками слави.

Коріння в Пересадівці: перші звуки труби

Село Пересадівка на Миколаївщині — це не просто точка на карті. Тут, серед полів і тихих вулиць, у звичайній родині народився хлопчик, який з раннього дитинства тягнувся до музики. Батьки працювали на землі, а Микола допомагав їм, як і всі сільські діти. Але коли в селі з’являвся духовий оркестр або просто збиралися на весілля, його увагу приковував саме звук труби. Гучний, яскравий, трохи різкуватий — він ніби розривав сірість буденності.

У школі Микола вступив до дитячого естрадного оркестру під керівництвом Семена Деньковича. Там він не просто «грав на трубі». Він вчився дихати разом з інструментом, відчувати, як повітря перетворюється на мелодію. Виступи на сільських святах і весіллях стали першим серйозним досвідом. Хлопець бачив, як музика змушує людей сміятися, плакати, обійматися. Ці емоції він запам’ятав назавжди.

Саме тут, у Пересадівці, сформувався характер майбутнього артиста: наполегливий, трохи замкнутий, але здатний на сильні почуття. Труба не дозволяла фальші — якщо дихання збивається, звук виходить фальшивим. Ця проста істина стала життєвим принципом Миколи Трубача на десятиліття вперед.

Музична освіта та армійські роки

У 1985 році, маючи за плечима лише шкільний оркестр, Микола одразу вступив на другий курс Миколаївського музичного училища. Таке траплялося рідко — викладачі побачили в ньому справжній талант і дисципліну. Він закінчив училище за двома спеціальностями: хоровий диригент і трубач. Ця подвійна освіта дала йому унікальне розуміння музики — не лише як виконавцю, а й як людині, яка вміє чути гармонію цілого колективу.

З 1988 по 1990 рік Трубач проходив службу в морських частинах прикордонних військ в Анапі. Другий рік служби його забрали до військового оркестру. Там, серед суворих умов і жорсткої дисципліни, він продовжував грати і навіть зробив перші пробні записи. Армійський досвід навчив його не тільки витримки, а й уміння працювати в колективі, де кожен звук має значення.

Після демобілізації шлях привів його до Москви. У 1990 році Микола познайомився зі студією «Діалог» та її керівником Кімом Брейтбургом. Продюсер Євген Фрідлянд побачив у ньому перспективного виконавця. Так почалася нова глава — вже не сільського трубача, а майбутньої зірки естради.

Дебют і злет у 1990-х: «Історія» та дуети

Липень 1997 року став переломним. Вийшов перший альбом «Історія». До нього увійшли пісні, які одразу зазвучали на радіо: «П’ять хвилин», «Жіноча любов», «Навчися грати на гітарі». Трубач співав про прості людські почуття — кохання, розлуку, надію. Його голос, м’який і водночас проникливий, відрізнявся від багатьох тогочасних виконавців.

Наступного року з’явився альбом «Двадцять два», де вже була «Голуба луна». Спочатку Трубач виконав її соло, але справжній вибух популярності стався після дуету з Борисом Моїсеєвим. Яскравий, епатажний Моїсеєв і стриманий, музикальний Трубач створили хімічну реакцію, яку публіка запам’ятала на роки. Пісня стала однією з найротованіших того часу.

Потім були «Лускунчик» з тим самим Моїсеєвим, «Човник» з Ігорем Сарухановим, «Я живу в раю» з Олександром Маршалом. У 2000-х Трубач грав на трубі в заголовній композиції альбому Валерія Меладзе «Самба білого метелика». Він не просто співав — він залишався музикантом, який приносить на сцену живий інструмент.

Виклики слави: чутки, продюсерський розрив та особисте життя

Слава прийшла швидко, але разом із нею прийшли й чутки. Через яскраві дуети з Моїсеєвим та загальну атмосферу тогочасної естради Миколу почали приписувати до певних кіл. Трубач, одружений з Оленою Виршубською вже понад чверть століття і батько двох дочок — Олександри та Вікторії, — втомився від постійної необхідності щось доводити. На початку 2000-х він розірвав контракт з продюсером Євгеном Фрідляндом. Той сприйняв це як чорну невдячність, але для самого артиста це був акт самозбереження.

Його рішення виїхати з Росії у 2022 році і назавжди відмовитися від російськомовної творчості стало логічним продовженням того давнього вибору на користь внутрішньої свободи.

Особисте життя Трубача завжди залишалося поза яскравим світлом прожекторів. Він має гетерохромію очей — різний колір райдужок, яку приховує контактними лінзами. Дружина і доньки — головна опора. Саме з ними він і покинув Росію після початку повномасштабної війни.

Зріла творчість та період переосмислення

Після 2012 року, коли вийшов альбом «Були та будемо», Трубач рідше з’являвся на великій сцені. Були окремі колаборації — з Любашею в 2015-му («Зніми шуби», де він ще й грав на трубі), участь у проєкті «Суперстар! Возвращення» на НТВ у 2020-му. Але масова популярність поступово згасала. Багато хто вважав, що артист «пропав». Насправді він просто жив звичайним життям: сім’я, рідкісні виступи, робота над собою.

Цей період став часом внутрішньої роботи. Трубач, який з юності вмів чути гармонію завдяки диригентській освіті, поступово повертався до коріння. Перші спроби писати українською з’явилися ще на початку 2000-х — як відповідь на образи української мови та культури, які лунали з екранів. Тоді народилася пісня «Знайди мене», яку він виконав з Віктором Павліком та Анжелікою Рудницькою.

2022: вибір на користь гідності та «друге народження»

24 лютого 2022 року все змінилося. Трубач скасував усі концерти та зйомки. Він чітко сказав дружині: більше ніколи не співатиме російською. Разом із сім’єю він спочатку опинився в Іспанії, а потім оселився у Лондоні.

«Я виїхав з Росії, бо мені набридло жити у дурдомі. Там садять за слово “війна” та за слово “мир”», — так він пояснив свій вибір в одному з перших інтерв’ю після виїзду.

Війна стала для нього не лише трагедією, а й потужним каталізатором творчості. «Під емоціями від цієї трагедії я почав писати з величезним натхненням і насолодою. І роблю це досі», — зізнавався артист. Він назвав цей період своїм «другим народженням». Пісня «Зорі», присвячена рідному Миколаєву, стала однією з перших у новому етапі.

Альбом «Воля» та повернення до української мови

У квітні 2025 року вийшов альбом «Воля» — перший повноцінний україномовний реліз Миколи Трубача. Вісім авторських треків, серед яких «Воля», «Сонечко», «Зорі», «Малий», «Невинні», «Не далеко», «Вона» та вже відома «Кава з коньяком». Альбом швидко став бестселером в Україні.

«Дуже сподіваюся, що маю дуже гарну трилогію українських пісень. Це єдине, що тримає мене як артиста», — сказав Трубач в інтерв’ю 2025 року.

У 2024-му він виконав «Каву з коньяком» разом із Лаймою Вайкуле на фестивалі в Юрмалі. У 2025-му презентував нові пісні на тому ж фестивалі. У березні 2026-го вийшов сингл «Слухайте». Артист, який колись підкорював російську естраду, тепер створює музику, що звучить українською — щиру, мелодійну, сповнену світла навіть у найважчі часи.

Що залишає по собі Микола Трубач: голос, що не замовкає

Дискографія Миколи Трубача охоплює майже тридцять років. Ось основні віхи:

Сьогодні Микола Трубач живе в Лондоні, не має особистих сторінок у соціальних мережах і продовжує писати. Його труба замовкла на великій сцені, але голос — ні. Він звучить у нових піснях про волю, про рідний край, про маленькі радості, які залишаються навіть тоді, коли світ навколо тріщить.

Історія Миколи Трубача вчить, що справжній митець не зникає. Він просто змінює мову, коли стара більше не може передати правду. І в цій зміні народжується щось більше, ніж черговий хіт. Народжується голос, який залишається з людьми надовго.