Абсолютний рекорд належить не гучним транспортним проектам, а тихому водному гіганту — Делаверському акведуку в штаті Нью-Йорк, що тягнеться на 137 кілометрів і вже майже вісім десятиліть постачає чисту воду мільйонам жителів мегаполісу. У категоріях залізничних і автомобільних споруд лідери інші: Готтардський базисний тунель у Швейцарії протягнувся на 57 кілометрів під Альпами, а Лердальський тунель у Норвегії залишається найдовшим автомобільним шляхом під землею завдовжки 24,51 кілометра. Нещодавно Китай додав новий штрих до карти рекордів — у грудні 2025 року відкрили Тяньшаньський тунель Шенлі довжиною 22,13 кілометра, найдовший експрес-тунель світу на висоті майже 3000 метрів.

Ці споруди — не просто дірки в породі. Вони втілюють багаторічну боротьбу людини з геологією, тиском, холодом і висотою, змінюють економіку регіонів, рятують життя в снігових пастках Гімалаїв і скорочують години небезпечних переїздів до хвилин спокійного руху. Кожен тунель несе відбиток епохи: від ручної праці середини XX століття до роботизованих щитів і систем штучного інтелекту моніторингу сьогодні.

Водні гіганти, що перевершують усі транспортні рекорди

Коли говорять про найдовший тунель планети, більшість уявляє поїзди чи автомобілі. Насправді лідерство тримають водні акведуки — інженерні системи, створені для одного-єдиного завдання: доставити воду туди, де її бракує. Делаверський акведук у США, побудований 1945 року, досі залишається найдовшим безперервним тунелем світу. Його діаметр — лише 4,1 метра, але протяжність вражає: 137 кілометрів суцільної скелі, пробуреної під Нью-Йорком. Щодня він забезпечує від 50 до 80 відсотків питної води для міста, і вода в ньому вважається однією з найчистіших у світі завдяки природній фільтрації крізь граніт.

Подібні споруди є й в інших країнах. Фінський тунель Пяйянне завдовжки 120 кілометрів живить Гельсінкі, китайський Дахуофан — 85 кілометрів — постачає воду провінції Ляонін. Ці тунелі рідко потрапляють у туристичні рейтинги, бо їх не видно і не чути. Проте саме вони демонструють, як масштабна інженерія працює тихо й надійно десятиліттями. Порівняно з ними навіть найдовші залізничні тунелі виглядають компактними.

Готтардський базисний тунель: серце європейської залізниці

Глибоко під центральними Альпами, на глибині до 2450 метрів, пролягають дві паралельні труби Готтардського базисного тунелю — найдовшого залізничного тунелю звичайного типу у світі. Загальна довжина кожної — понад 57 кілометрів, а вся система разом зі службовими ходами сягає 151,84 кілометра. Відкритий 2016 року, він став першою плоскою низькорівневою трасою через Альпи, замінивши стару звивисту лінію з перевалом на висоті понад 1100 метрів.

Будівництво тривало понад 17 років і коштувало близько 12,5 мільярда євро. Щодня сотні вагонів вантажних поїздів долають шлях між північчю і півднем Європи за 20–30 хвилин замість кількох годин підйому серпантинами. Тунель обладнаний 178 поперечними переходами кожні 325 метрів, двома багатофункціональними станціями з роз’їздами та системами порятунку. Вентиляція, пожежогасіння та моніторинг працюють у повністю автоматичному режимі — інженери навчилися передбачати поведінку породи на такій глибині.

Під час будівництва загинуло дев’ять робітників — ціна, яку інженерія сплачує за прорив крізь найскладніші зони. Сьогодні тунель перевозить мільйони пасажирів і тонни вантажів щороку, знижуючи навантаження на автомобільні дороги та викиди CO₂. Це не просто шлях — це символ швейцарської точності та європейської інтеграції.

Лердальський тунель: 24,5 кілометра автомобільної магії в Норвегії

Найдовший автомобільний тунель світу розташований у Норвегії і з’єднує Лердал та Аурланд. Його довжина — 24,51 кілометра, і він досі утримує рекорд, попри появу нових конкурентів. Відкритий 2000 року, тунель став останнім ланцюжком у безперервному автомобільному маршруті між Осло та Бергеном, позбавивши водіїв від зимових перевалів і поромів.

Інженери Норвегії зіткнулися з унікальною проблемою: як не дати водієві заснути чи впасти в трансову «тунельну гіпнозу» під час майже 20-хвилинної поїздки в прямій темряві. Рішення виявилося простим і геніальним — через кожні кілька кілометрів тунель розширюється в просторі «печери» з кольоровим освітленням. Блакитне та жовте світло імітує норвезький пейзаж на світанку чи сутінках, дає очам відпочинок і сигналізує мозку про зміну «денного» часу. У тунелі облаштовано 15 великих печер, 48 аварійних майданчиків і потужну систему вентиляції з фільтрами.

Середньодобовий трафік — близько 2100 автомобілів, з них чверть — вантажівки. Тунель працює безкоштовно і став зразком для всіх довгих дорожніх споруд світу. Навіть через чверть століття після відкриття норвезькі інженери модернізують його, додаючи сучасні системи безпеки.

Тяньшань Шенлі: новий китайський рекорд на висоті 3000 метрів

У грудні 2025 року Китай офіційно відкрив Тяньшаньський тунель Шенлі — найдовший експрес-тунель світу завдовжки 22,13 кілометра. Він проходить під хребтом Тяньшань у Сіньцзяні на висоті близько 3000 метрів і є частиною швидкісної автомагістралі Урумчі–Юйлі. Подорож між Урумчі та Корлою, що раніше займала сім годин серпантинами, тепер триває близько трьох з половиною годин, а саме подолання гірського хребта — лише 20 хвилин.

Будівництво велося п’ять років у екстремальних умовах: 16 геологічних розломів, висока сейсмічність, температура до –42 °C взимку, розріджене повітря та максимальна глибина залягання 1112 метрів. Інженери встановили світовий рекорд — найглибшу вертикальну шахту для автомобільного тунелю (понад 700 метрів). Використовували метод raise-boring: спочатку бурили пілотну свердловину, потім розширювали її знизу вгору. Дві паралельні труби з двома смугами руху кожна забезпечують безпеку та вентиляцію.

Проект вартістю понад 6,6 мільярда доларів не лише скоротив час у дорозі, а й став артерією економічного розвитку віддалених районів Сіньцзяну, відкрив нові маршрути для туризму та вантажівок. Це приклад того, як сучасна Китайська інженерна школа долає найскладніші природні бар’єри за рекордні терміни.

Висотний прорив в Індії: Зоджила на 13,15 кілометра

У червні 2026 року в Індії завершили прохідку Зоджильського тунелю — 13,15 кілометра єдиної труби з двостороннім рухом на висоті 3528 метрів (11 578 футів). Це найдовший одноповерховий двосторонній автомобільний тунель у світі на такій висоті. Він з’єднує Балтал (Сонамарг) та Мінамарг (Драсс–Каргіл) і забезпечить цілорічний зв’язок Ладакху з рештою країни.

Раніше перевал Зоджила закривався на п’ять місяців через сніг та лавини — армія постачала регіон повітрям, а місцеві жителі залишалися відрізаними. Тепер шлях скоротиться з 90 хвилин до 15–20, а ризики значно зменшаться. Тунель будували в складних умовах слабких порід, просочування води та зсувів. Його відкриття заплановане на найближчі роки і стане стратегічним проривом як для цивільного населення, так і для оборони.

Інженерні виклики, без яких не обходиться жоден рекорд

Будь-який тунель довжиною понад 10 кілометрів — це битва з природою на кількох фронтах одночасно. Геологи вивчають кожен метр породи: тріщини, води, гази, напруги. У Готтарді та Тяньшані доводилося зміцнювати зони розломів спеціальними арками та ін’єкціями. Вентиляція в довгих тунелях — окрема наука: повітря має оновлюватися кожні кілька хвилин, а в разі пожежі — швидко видаляти дим і подавати свіже.

Психологія водіїв у автомобільних тунелях не менш важлива за фізику. Монотонність, відсутність орієнтирів, втома — усе це провокує аварії. Тому в Лердалі з’явилися «печери» зі світлом, а в сучасних китайських і норвезьких тунелях — системи моніторингу втоми та автоматичного зниження швидкості. Пожежна безпека вимагає вогнестійкої обшивки, аварійних виїздів, систем дренування та резервних джерел живлення.

Екологічний аспект теж не ігнорують. Під час будівництва Готтарда мільйони кубометрів породи використали повторно для бетону та ландшафтних робіт. У китайських проектах ретельно захищають льодовики та водоносні горизонти. Сучасні тунелі проектують так, щоб мінімізувати вплив на поверхню — від вібрацій до зміни гідрології.

Таблиця порівняння найдовших тунелів різних типів (станом на 2026 рік)

Дані узагальнено з відкритих джерел, зокрема переліків найдовших тунелів та офіційних повідомлень про відкриття 2025–2026 років.

Як тунелі змінюють життя людей і ландшафти

Кожен великий тунель — це історія не лише про бетон і сталь, а про людей. У Ладакху після відкриття Зоджили припиняться багатомісячні ізоляції, діти зможуть навчатися цілий рік, а фермери — продавати продукцію без ризиків. У Сіньцзяні Тяньшань Шенлі прискорить вантажопотоки і відкриє нові туристичні маршрути вздовж стародавнього Шовкового шляху. Готтардський тунель уже десятиліття зменшує кількість вантажівок на альпійських перевалах, покращуючи якість повітря в долинах.

Водночас будівництво завжди залишає слід. Гектари породи виносять на поверхню, змінюються підземні води, іноді страждають локальні екосистеми. Сучасні проекти намагаються компенсувати це: висаджують ліси, створюють нові водойми, встановлюють системи очищення. Інженери XXI століття вже не просто «пробивають» гору — вони намагаються вписати споруду в природу так, щоб через століття про неї згадували з повагою, а не з жалем.

Що чекає попереду: мрії про ще довші тунелі

Інженери не зупиняються. У Європі триває будівництво Бреннерського базисного тунелю, який разом із уже готовим внутрішнім стане найдовшим безперервним залізничним шляхом. У Данії та Німеччині готується Фемарнбельтський тунель — найдовший занурений автомобільно-залізничний тунель протяжністю близько 18 кілометрів. Обговорюються гіпотетичні проекти під протокою Бохай у Китаї чи навіть Берингову протоку, хоча останні поки що залишаються у сфері фантастики через колосальні витрати та технічні ризики.

Нові технології — роботизовані щити, матеріали з пам’яттю форми, штучний інтелект для прогнозування обвалів — дозволять будувати швидше, дешевше і безпечніше. Можливо, вже за 20–30 років ми побачимо тунелі, які сьогодні здаються неможливими. Але навіть тоді Делаверський акведук, Готтард і Лердаль залишаться в історії як ті, хто першими довели: немає таких гір, які не можна подолати, якщо є точний розрахунок, сміливість і воля.

Світ під землею продовжує розширюватися — не для того, щоб сховатися, а щоб з’єднати те, що природа розділила. І кожен новий прохід — це нагадування, що людська допитливість і майстерність досі здатні змінювати географію планети на краще.