Під ногами кіровоградських полів, серед звичних соняшників і пшениці, ховається стратегічний скарб світового масштабу. Українські надра зберігають одні з найбільших покладів уранової руди в Європі — той самий метал, який живить чотири діючі атомні електростанції держави та визначає її енергетичну незалежність.

Україна стабільно входить до першої десятки країн світу за розвіданими запасами урану і посідає лідерські позиції на європейському континенті. Карта уранових родовищ простягається від Дніпропетровщини через Кіровоградщину до Миколаївської області — це класичний кристалічний щит із його глибинними геологічними процесами, які за мільярди років сформували унікальну металогенічну провінцію.

У статті розкладемо по поличках географію родовищ, типи руд, історію відкриттів, реальні цифри видобутку та перспективи галузі станом на 2026 рік — без пафосу, але з повагою до масштабу того, чим володіє країна.

Геологічна основа: чому уран зосереджений саме тут

Український кристалічний щит — це древня жорстка структура земної кори віком близько двох мільярдів років, яка виходить на поверхню на півдні-центрі країни. Саме в його межах сконцентровані практично всі промислові поклади уранової руди. Геологи виділяють два головні урановорудні райони — Кіровоградський та Центральноукраїнський, причому перший несе понад 100 тисяч тонн оцінюваних запасів і фактично формує сировинний хребет галузі.

Уран у надрах не лежить чистими злитками — він розпорошений в мінералах, як родзинки у тісті. Основні рудні мінерали українських родовищ — уранініт, коффініт, настуран та бранерит. Концентрація металу в породі здається мізерною: лише 0,1–0,2 відсотка, а в Новокостянтинівському родовищі — 0,139 відсотка. Але саме така «бідна» руда у великих обсягах із технологічно зручним заляганням робить видобуток рентабельним.

Українські урановорудні об’єкти поділяють на два промислові типи. Перший — ендогенні родовища в альбітитах метасоматитового типу: вони розташовані в Інгульському блоці кристалічного щита, представлені складними жилоподібними покладами потужністю від двох-трьох до п’ятдесяти метрів і розробляються підземним способом на значних глибинах. Другий — екзогенні (пісковикові) родовища Дніпровсько-Бузької металогенічної зони, які залягають у молодших осадових породах і ідеально підходять для технології свердловинного підземного вилуговування.

Кіровоградський рудний район — серце української уранової галузі

Кіровоградщина — це Клондайк українського ядерного палива. Тут зосереджено понад двадцять детально розвіданих родовищ, з яких п’ять належать до категорії унікальних або великих. Глибинні розломи кристалічного щита створили природні «канали» для гідротермальних розчинів, які мільйони років тому виносили уран із надр і концентрували його в натрієвих метасоматитах. Результат — щільне «гроно» родовищ, де відстані між об’єктами часом становлять лише десятки кілометрів.

Адміністративним і виробничим центром цієї провінції є місто Жовті Води Дніпропетровщини, де працює Гідрометалургійний завод державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» — єдине підприємство в Україні, що здійснює повний цикл видобутку та переробки уранових руд. До складу комбінату історично входили Інгульська шахта, що розробляє Мічурінське й Центральне родовища, Смолінська шахта на базі Ватутінського родовища та Новокостянтинівська шахта на однойменному об’єкті.

За оцінками Forbes Ukraine станом на 2025 рік, ресурсна база уранових руд України становить близько 560 тисяч тонн, з яких підтверджені запаси — близько 270 тисяч тонн, що відповідає понад 2% світових покладів і місцю в топ-10 за версією МАГАТЕ.

Новокостянтинівське родовище — найбільший резерв Європи

Якщо порівняти українські родовища урану з командою, то Новокостянтинівське — це безперечний капітан. Розташоване біля села Олексіївка Маловисківського району Кіровоградщини, відкрите ще 1975 року, воно зберігає запаси на рівні 100–150 тисяч тонн природного урану. Це найбільший об’єкт такого типу в Європі та входить до п’ятірки найпотужніших родовищ у світі за оцінками Світової ядерної асоціації.

Будівництво гірничодобувного підприємства на базі Новокостянтинівки розпочалося ще у 2000 році, і відтоді шахта поступово нарощує обсяги. За словами її директора Сергія Амброзьєва у коментарях Суспільному, щороку тут видобувають до 300 тисяч тонн уранової руди, а покладів вистачить щонайменше на 50 років активної розробки. Руда тут дійсно бідна, але великі обсяги покладів компенсують цей недолік — застосування високопродуктивних систем видобутку робить процес економічно виправданим.

Стратегічна цінність об’єкта така велика, що ще у 2009 році Верховна Рада ухвалила рішення внести його до переліку об’єктів державної власності, які не підлягають приватизації. У повномасштабній війні Новокостянтинівка отримала статус критичної інфраструктури, а місії МАГАТЕ регулярно перевіряють режим безпеки та відповідність задекларованим обсягам видобутку.

Інші ключові родовища: від Ватутінського до Сафонівського

Поряд із флагманом працюють і працювали родовища, які забезпечували основний обсяг видобутку протягом десятиліть. Ватутінське родовище в смт Смоліне розробляється Смолінською шахтою з 1973 року, належить до натрій-уранової формації і за роки експлуатації віддало значну частину запасів. Мічурінське й Центральне родовища біля Кропивницького розробляє Інгульська шахта з 1969 року, причому підземні роботи ведуться на глибинах близько 300 метрів.

Серед резервних та перспективних об’єктів окремо виділяються Северинське, Докучаївське й Центральне (західна зона) — їх передбачено вводити в експлуатацію традиційним підземним способом. А родовища Сафонівське, Садове, Новогурівське, Сурське й Михайлівське належать до пісковикового типу і можуть розроблятися методом свердловинного підземного вилуговування — це у 2,5 раза знижує собівартість порівняно з шахтним способом.

Окрему сторінку історії складають родовища Криворізько-Жовторіченського району — Первомайське, Жовторіченське, Девладівське. Саме з відкриття Первомайського навесні 1945 року, коли в зразках сланців на шахті 4-біс зафіксували аномальну радіоактивність, почалася уранова епоха в Україні. Більшість цих об’єктів була повністю відпрацьована до 1970-х років, а сьогодні там тривають ліквідаційно-рекультиваційні заходи.

Джерело даних: Кадастр промислових уранових родовищ України.

Загалом, згідно з даними Кабінету Міністрів України та відомчим Кадастром промислових уранових родовищ, у країні визначено 53 ділянки залягання уранових руд із різним ступенем розвідки. На 36 з них можливий традиційний підземний видобуток, на 13 — застосування технології підземного вилуговування. Це той потенціал, який поки що залишається переважно «на папері» через брак інвестицій.

Як добувають уран: від руди до жовтого кеку

Технологічний ланцюжок отримання уранового концентрату — це багатоступенева історія, де кожен етап вимагає ювелірної точності та серйозного радіаційного контролю. Спочатку гірники в шахтах глибиною від 300 до 600 метрів буряться у рудні тіла, відбивають породу й піднімають її на поверхню. Далі руду везуть на Гідрометалургійний завод у Жовтих Водах, де її дроблять, подрібнюють і подають на хімічне вилуговування — переважно сірчаною кислотою.

Кінцевий продукт переробки — оксидний уранований концентрат, той самий знаменитий «жовтий кек» (yellowcake) — порошок насиченого жовтого кольору, який містить близько 75 відсотків чистого урану у вигляді U₃O₈. Сам по собі він ще не паливо: щоб стати ядерним пальним для реакторів, він має пройти стадії конверсії, збагачення ізотопом урану-235 і виготовлення тепловидільних збірок. Цих стадій в Україні поки що немає, тому жовтий кек вивозиться на переробку до партнерів і повертається вже у вигляді готових паливних збірок Westinghouse.

Принципово інша технологія — свердловинне підземне вилуговування — застосовується на пісковикових родовищах. Через систему свердловин у пласт закачують вилуговуючий розчин, він проходить породою, розчиняє уран і виходить через відкачувальні свердловини вже на поверхні. Цей метод значно дешевший, не вимагає копання шахт і має менше відходів, але підходить лише для певних геологічних умов.

Видобуток і запаси: цифри, які варто знати

З даними по фактичному видобутку ситуація неоднозначна. У 2022–2023 роках, на тлі повномасштабної війни та логістичних проблем, обсяги впали до 300–500 тонн уранового концентрату на рік. Підприємство «Східний ГЗК» декларувало план виходу на 1200 тонн до 2024 року, проте за оцінками експертів галузі видобуток за останні роки скоротився майже наполовину — до близько 600 тонн на рік. При тому, що сумарна потреба українських АЕС оцінюється приблизно у 2,4 тисячі тонн збагаченого уранового еквіваленту щорічно, власне покриття становить лише близько 30 відсотків.

Джерело даних: Red Book IAEA.

Експерти оцінюють: розробка одного лише Новокостянтинівського родовища дозволила б Україні зайняти друге місце серед урановидобувних країн світу, а сукупних ресурсів Кіровоградщини вистачить для забезпечення ядерним паливом до двадцяти реакторів протягом близько 100 років.

Виклики, ризики та перспективи галузі

Парадокс української уранової галузі простий: ресурсів — гори, інвестицій — крихти. Шахти, які працюють із 1969 і 1973 років, фізично та морально зношені. Ціни на електроенергію для гірничодобувних підприємств зростали швидше, ніж дохідність продукції. Логістика війни ускладнила постачання обладнання, реагентів і запчастин. А ринок капіталу для нових проєктів практично замерз, бо горизонт окупності уранової шахти — 10–20 років, а війна додає геополітичних ризиків.

При цьому світова кон’юнктура грає на користь України. Попит на уран зростає: за прогнозами МАГАТЕ, до 2040 року щорічна потреба АЕС може сягнути 100 тисяч тонн порівняно з нинішніми 60 тисячами. Ціни на спотовому ринку у 2024–2025 роках перевищували 80 доларів США за фунт U₃O₈, а окремі прогнози називають рубіж 240 доларів за кілограм до кінця 2025 року. Захід активно інвестує у власний видобуток — США виділили 2,7 мільярда доларів на закупівлю урану у американських виробників, Франція шукає нові проєкти, активізувалися Аргентина, ОАЕ та Індія.

Для України дорожня карта окреслена: розконсервація і дорозвідка перспективних родовищ, запуск свердловинного вилуговування на пісковикових об’єктах Дніпровсько-Бузької зони, модернізація Гідрометалургійного заводу у Жовтих Водах, побудова власних потужностей конверсії і фабрикації палива. Енергоатом разом із Westinghouse уже працюють над локалізацією виробництва тепловидільних збірок, а профільні відомства анонсують вихід на повний внутрішній цикл ядерного палива у середньостроковій перспективі.

Уранові надра України — це не просто геологічна цікавинка. Це резерв енергетичної автономії, який після завершення активної фази війни може стати одним із ключових експортних козирів країни. Коли Європа лихоманково перебудовує енергобаланс і повертається до атома, держава з повним циклом — від руди в кіровоградських гранітах до готових ТВЗ — отримує позицію, від якої важко відмовитися. Питання лише в тому, наскільки швидко вдасться переплавити геологічні факти на реальні мегавати і робочі місця.