Постать Степана Бандери — одна з найбільш суперечливих і водночас впізнаваних в українській історії XX століття. Для одних він — національний герой і символ нескореності, для інших — фігура, навколо якої досі точаться запеклі суперечки. Та за політичними етикетками часто губиться жива людина: хлопчик із галицького села, який у дитинстві ледь ходив через ревматизм, а в зрілому віці вистояв проти польської й радянської машин репресій.

Ця стаття — спроба зібрати докупи найцікавіше з біографії провідника ОУН: від його юнацьких витівок у Пласті до драматичних обставин загибелі в Мюнхені. Жодних плакатних кліше — лише факти, перевірені в архівах та авторитетних дослідженнях.

Готуйтеся: вас чекає історія, у якій є гірськолижні курорти Тіролю, шахи, 16-денне голодування у польській в’язниці, концтабір Заксенгаузен, отрута з ціаніду калію та десять провалених замахів КДБ. Усе — в одному житті, що тривало лише 50 років і 9 місяців.

Дитинство, яке загартувало характер

Степан Андрійович Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів — тоді це був Калуський повіт Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорської імперії, а нині Калуський район Івано-Франківської області. Батько, Андрій Бандера, був греко-католицьким священником, мати Мирослава походила з родини священників Глодзінських. У сім’ї було восьмеро дітей, одна дівчинка померла ще немовлям.

Початкову освіту хлопчик здобував удома — народну школу в селі під час Першої світової війни зруйнували, адже фронт чотири рази пересувався через Старий Угринів. Малий Степан рано побачив війну зблизька: у 1919 році, під час наступу польських військ, десятирічного хлопця разом із родиною евакуювали на Поділля.

Маловідомий факт: у дитинстві Степан страждав на хронічний ревматизм суглобів. Хода в нього була незвичайна, а у дванадцять років він навіть мав проблему просто з тим, щоб ходити. Саме тому до пластового куреня його прийняли лише з третьої спроби — на перших двох він не зміг здати фізичні нормативи.

Степан Бандера: цікаві факти про спортивне життя

Той, хто знає Бандеру лише з плакатів, навряд чи здогадається, що провідник ОУН був завзятим спортсменом. При зрості 159 сантиметрів він захоплювався баскетболом, бігом, стрибками у висоту, шахами та лижами. На турніку міг підтягнутися тричі однією рукою. Кожен ранок починав із руханки — навіть узимку виходив на вулицю в шортах і купався в снігу. На питання рідних, навіщо він себе так мучить, відповідав коротко: щоб бути готовим, бо колись його мучитимуть значно сильніше.

У Пласті, до якого він потрапив у 1922 році, Степан належав до 5-го пластового куреня імені князя Ярослава Осмомисла у Стрию. Перше пластове псевдо хлопця було несподіване — «Баба». За спогадами товаришів, у одному поході малий Бандера постійно жартував, співав і заводив басом пісню «Курінь є створений для нас, не треба нам бабів!». Так прізвисько і прилипло. Згодом з’явилися й серйозніші конспіративні імена: Лис, Малий, Отаман, Сірий.

У студентські роки Бандера бігав по 12 кілометрів на пари до Львівської політехніки — і це не фігура мови, а буквальна щоденна практика. Полюбляв гірські лижі, бував у Тіролі, на курорті Святого Антонія в горах Арльбергу. А ще, як стверджує історик Микола Посівнич у матеріалі «Історичної правди», провідник ОУН вболівав за німецький футбольний клуб «Мюнхен-1860».

Підпілля, арешт і Варшавський процес

У 1929 році, на установчому конгресі в Відні, була створена Організація українських націоналістів. Молодий Бандера долучився до неї ще студентом і досить швидко зробив підпільну кар’єру. До 1933 року він уже очолював крайову екзекутиву ОУН на західноукраїнських землях. За короткий час провів повну перебудову підготовки кадрів: запровадив систематичний ідеологічний вишкіл, бойову та конспіраційну підготовку.

14 червня 1934 року, за день до вбивства польського міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького у Варшаві, Бандеру заарештувала польська поліція. Допити супроводжувалися постійним психологічним та фізичним тиском. Варшавський процес 1935–1936 років завершився смертним вироком — згодом його замінили на довічне ув’язнення. На судовому засіданні Бандера разом із іншими обвинуваченими демонстративно вигукував «Слава Україні!», перетворивши процес на політичну трибуну.

До першого арешту в 1934 році його затримували поліцейські щонайменше десять разів — і щоразу він уникав серйозних звинувачень. Допомагали акторські здібності, набуті ще в Пласті під час театральних постановок. А в студентські роки Бандера навіть публікував колонку політичної сатири в часописі «Гордість нації», підписуючи її псевдонімом «Матвій Пардон» — це деталь, яку наводить видання «АрміяInform».

16 днів без їжі: голодування у польській в’язниці

Польські тюрми, через які пройшов Бандера, читаються як похмурий путівник по найжорсткіших закладах міжвоєнної Польщі: Свєнти Кшиж під Кельцами, Вронки під Познанем і Берестя над Бугом (нинішній Брест у Білорусі). П’ять із чвертю років він провів у в’язницях, з них більшу частину — в одиночній камері. Адміністрація навмисно тримала його окремо від інших політв’язнів.

У середині січня 1937 року польська влада запровадила реформу тюремного режиму: обмежили продовольчі посилки від рідних, посилили нагляд. У відповідь Бандера разом з іншими членами ОУН організував 16-денне голодування на знак протесту проти утисків. Після цієї акції адміністрація пішла на поступки.

На волю він вийшов лише 13 вересня 1939 року, коли на початку Другої світової війни товариші-націоналісти визволили його з камери-одиночки у Бересті. Польща розпадалася під ударами Німеччини й СРСР, а 30-річний Степан подався в південно-західному напрямку, обережно оминаючи зустрічі з польськими й німецькими військами.

Хронологія ключових подій життя

Джерела даних: Український інститут національної пам’яті, Вікіпедія (українська версія).

Заксенгаузен: майже три роки в нацистському концтаборі

Тема, яку радянська пропаганда десятиліттями переписувала на свій лад. Насправді ж після проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 року у Львові німецька влада ув’язнила Бандеру. У вересні 1941-го його відправили до центральної тюрми гестапо в Берліні, а потім до концентраційного табору Заксенгаузен. Одночасно по всій окупованій Європі провели масові арешти оунівців — ув’язнили близько півтори тисячі членів організації.

Майже всю Другу світову війну провідник ОУН провів за колючим дротом. У концтаборі, за свідченнями в’язня Заксенгаузену Василя Безхлібника, Бандера в умовах суворого режиму проявляв «чудеса конспірації» та був неперевершеним організатором обміну інформацією, газетами й харчовими пайками між в’язнями.

Двох рідних братів Степана — Олександра і Василя — нацисти вбили в Аушвіці влітку 1942 року. За архівними матеріалами польських дослідників, їх до смерті побили капо, серед яких були польські в’язні. Брат Богдан загинув орієнтовно у 1944 році. Сам Степан звільнився з концтабору наприкінці вересня 1944-го — німці на той час уже відступали і пробували знайти союзників проти Червоної армії. Бандері запропонували очолити антирадянський рух у тилу — він відмовився.

Цей факт ламає радянський міф про «співпрацю Бандери з Гітлером»: провідник ОУН провів у нацистській неволі три роки, його братів убили в концтаборі, а сам він відмовився від співпраці з нацистами навіть тоді, коли йому пропонували вийти на свободу в обмін на участь у їхніх проєктах.

Псевдонім, телефонна книга й двоствольний пістолет

З 1945 року Бандера разом із сім’єю переховувався в Західній Німеччині. Шість разів за три роки родина змінювала місце проживання: Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг. Зрештою осіли в Мюнхені, де провідник ОУН жив під псевдонімом Штефан Попель за адресою Крайтмайрштрасе, 7.

За даними істориків, з 1947 по 1959 рік радянські спецслужби планували та намагалися реалізувати щонайменше десять замахів на Бандеру. Вдався лише останній. Богдан Сташинський — агент КДБ, родом із Львівщини — отримав наказ на ліквідацію провідника ОУН на початку січня 1959 року особисто від голови КДБ СРСР Олександра Шелепіна, з відома першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова.

Найгротескніша деталь усієї історії: Сташинський знайшов адресу Бандери в звичайній мюнхенській телефонній книзі. Спершу він кілька місяців вивчав звички та маршрути жертви, а потім у спецлабораторії КДБ № 12 для нього виготовили двоствольний пістолет, що стріляв струменем розчину ціаніду калію. Цей пістолет мав імітувати раптову зупинку серця — щоб смерть виглядала природною.

Останні хвилини на сходах будинку

15 жовтня 1959 року близько 13:05 фрау Гамзе, сусідка Бандери, тільки-но сіла з чоловіком обідати, як почула приглушений крик на сходах. Вибігши в коридор, вона побачила свого сусіда «Штефана Попеля», що осідав на сходах. Бандера повертався додому з ринку з продуктами в руках — Сташинський чатував його на сходовому майданчику між першим і другим поверхами та вистрелив в обличчя струменем отрути.

Спочатку німецька поліція припустила інфаркт — саме на це й розраховували в Москві. Але медична експертиза виявила сліди ціаніду калію. Похорон відбувся 20 жовтня 1959 року на цвинтарі Вальдфрідгоф у Мюнхені, у церемонії взяли участь кілька тисяч людей. Могилу посипали землею, привезеною з України, та окропили водою з Чорного моря.

Правда відкрилася лише через два роки. У серпні 1961-го Сташинський разом із дружиною втік до Західного Берліна — буквально напередодні зведення Берлінського муру. Він здався американцям, ті передали його німцям. На судовому процесі в Карлсруе 19 жовтня 1962 року вбивця отримав вісім років ув’язнення, відсидів половину та зник із поля зору. За виконання «важливого державного завдання» його в СРСР нагородили орденом Червоного Прапора — за вбивство двох цивільних людей в іншій країні.

Родина та спадщина

Дружина Ярослава, з родини Опарівських, була української політичною діячкою. Подружжя мало трьох дітей: Наталю, Андрія та Лесю. Андрій став журналістом і політичним діячем української діаспори. Його син — онук провідника, також Степан Бандера — народився у Вінніпезі в 1969 році, має диплом Колумбійського університету і періодично з’являється в публічному просторі України.

Що залишилось після 50 років і 9 місяців життя

У 2010 році тодішній президент Віктор Ющенко присвоїв Степану Бандері звання Героя України — рішення згодом скасував Окружний адміністративний суд Києва на підставі формального аргументу про те, що Бандера не був громадянином України. Дискусії навколо постаті провідника ОУН тривають донині — як в Україні, так і за кордоном.

Бандера залишив по собі величезну ідеологічну спадщину: концепцію інтегрального націоналізму, структуру підпільної організації, традицію жертовності, гасло «Слава Україні! — Героям слава!», яке у 2018 році стало офіційним вітанням Збройних сил та Національної поліції України. Російська повномасштабна агресія з 2022 року парадоксально посилила інтерес до постаті провідника ОУН — навіть серед тих українців, які раніше ставилися до нього скептично чи нейтрально.

Історія Степана Бандери — це історія людини, яка все життя готувалася до випробувань. Ще в дитинстві він купався в снігу та витискався на турніку, передбачаючи майбутні тортури. У молодості — голодував у польській камері. У зрілому віці — вистояв у нацистському концтаборі. А загинути йому судилося не в бою, а на тихих мюнхенських сходах, від пострілу земляка, який зрадив за орден. У цій біографії — концентрований ХХ вік для українців: із поразками, перемогами, помилками й нескінченним опором.