У сучасній Україні відмова від складання військової присяги не стає щитом, що автоматично звільняє людину від обов’язків перед державою. Верховний Суд у 2025 році чітко розмежував ритуал присяги та момент початку реальної служби: для мобілізованого цей момент настає з дня відправлення з територіального центру комплектування, а не з урочистого проголошення слів. Така позиція створює прозорі межі відповідальності — дисциплінарні стягнення за саму відмову та значно жорсткіші наслідки за подальшу непокору наказам у бойових умовах. Глибоке розуміння цих механізмів дозволяє як новачкам у праві, так і досвідченим фахівцям орієнтуватися в реаліях воєнного часу без ілюзій.

Військова присяга в Україні — це не формальність і не просто текст на папері. Це акт, що перетворює цивільну людину на захисника, пов’язуючи її сумління з долею нації через слова про вірність, оборону суверенітету та збереження таємниці. Відмова від неї в умовах повномасштабної війни набуває особливого резонансу: вона зачіпає не лише особисту позицію, а й боєготовність підрозділу, авторитет армії та загальну стійкість суспільства. Судова практика останніх років демонструє, як держава балансує між повагою до переконань людини та невідкладним обов’язком захисту територіальної цілісності.

Поза військовою сферою відмова від присяги зустрічається рідше, але теж має вагомі наслідки — у судочинстві, при набутті громадянства чи у професійній діяльності. Кожен випадок розкриває різні грані одного явища: присяга як юридичний інструмент, етичний орієнтир і соціальний ритуал. Розуміння цих аспектів допомагає уникнути типових помилок і краще оцінити власні права та ризики.

Що являє собою військова присяга та як вона з’явилася в Україні

Військова присяга — це урочисте зобов’язання громадянина, який вступає на службу, зберігати вірність Українському народові, обороняти державу та сумлінно виконувати обов’язки. Текст, що використовується сьогодні, затверджено ще на зламі 1990-х і уточнено в 1999 році через зміни до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Він звучить так: «Я, (прізвище, ім’я та по батькові), вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю. Присягаю виконувати свої обов’язки в інтересах співвітчизників. Присягаю ніколи не зрадити Українському народові».

Процедура складання чітко регламентована. Мобілізований або контрактник після прибуття до частини проходить початкову підготовку — вивчає статути, основи законодавства, виконує стрільби. Присягу зазвичай приймають протягом першого місяця, в урочистій обстановці: стройова частина, прапор, командир зачитує текст, військовослужбовець повторює його і ставить підпис. Цей момент фіксує перехід людини в новий статус — тепер вона не просто громадянин, а особа, наділена спеціальними правами та обов’язками.

Історично присяга в українських землях еволюціонувала від клятв козацьких гетьманів і січовиків до сучасного варіанту. У 1917 році відома «криза присяги» польських легіонів на боці Центральних держав показала, наскільки потужним може бути колективний жест відмови: солдати відмовилися присягати на вірність маріонетковим структурам, і це стало символом опору. В незалежній Україні присяга набула значення інструменту національної ідентичності та правової дисципліни.

Правова природа відмови від присяги та позиція Верховного Суду

Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» (стаття 24) прямо вказує: прийняття присяги не пов’язане з початком проходження військової служби. Для мобілізованих під час особливого періоду служба починається з дня відправлення з ТЦК та СП до військової частини. Верховний Суд у постанові Касаційного кримінального суду від 15 січня 2025 року у справі № 233/2667/23 (провадження № 51-4715км24) підтвердив цю норму на конкретному прикладі.

У тій справі військовослужбовець категорично відмовився приймати присягу, не пройшов повноцінну підготовку та згодом відмовився виконувати бойове розпорядження — обладнувати інженерні споруди на другій лінії оборони. Суди попередніх інстанцій засудили його за частиною 4 статті 402 Кримінального кодексу України. Захист наполягав: без присяги немає повноцінного статусу військовослужбовця, немає підстав для наказів і покарання. Верховний Суд залишив вирок без змін. Судді наголосили, що відмова підриває боєготовність і авторитет Збройних Сил, а відсутність підготовки стала наслідком власної поведінки обвинуваченого.

Ця позиція стала орієнтиром для всієї судової практики 2025–2026 років. Вона означає: людина, яку мобілізували та доставили до частини, вже несе обов’язки, незалежно від того, чи вимовила вона слова присяги. Ритуал важливий символічно та дисциплінарно, але не є «вхідним квитком» до служби.

Дисциплінарна відповідальність: що загрожує за саму відмову

Сама по собі відмова від присяги не тягне кримінальної відповідальності. Вона кваліфікується як порушення військової дисципліни. Згідно зі статтею 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командир зобов’язаний нагадати військовослужбовцю про обов’язки і, за потреби, накласти стягнення. Типові заходи — попередження, догана або сувора догана. У деяких випадках можливе позбавлення чергового звільнення чи інші обмеження, передбачені статутом.

Важливий нюанс: під час воєнного стану звільнення з військової служби лише на підставі відмови від присяги не застосовується. Командування зазвичай дає час на роздуми або повторну спробу скласти присягу. Якщо людина продовжує відмовлятися, стягнення накопичуються, але це не автоматично призводить до звільнення чи кримінальної справи.

• Попередження — найм’якіша форма, фіксує факт порушення і попереджає про наслідки.
• Догана — вже серйозніший сигнал, впливає на моральний клімат у підрозділі та може враховуватися при атестації.
• Сувора догана — застосовується при повторних або принципових відмовах, часто супроводжується службовим розслідуванням.

На практиці командири намагаються вирішити питання всередині частини, залучаючи психологів чи капеланів, особливо якщо відмова має релігійне чи світоглядне підґрунтя. Проте затягування процесу може погіршити становище людини — дисциплінарна справа накопичується, а довіра з боку побратимів падає.

Коли відмова переростає в кримінальну відповідальність

Кримінальна відповідальність настає не за відмову від присяги як таку, а за подальші дії — невиконання наказів командира. Стаття 402 Кримінального кодексу України (непокора) у воєнний час передбачає значно суворіші санкції, ніж у мирний період. У справі, розглянутій Верховним Судом у 2025 році, саме невиконання бойового розпорядження стало підставою для засудження, а відмова від присяги лише посилила позицію обвинувачення.

Правоохоронні органи іноді кваліфікують системну відмову від присяги та навчання як ухилення від військової служби, особливо якщо людина свідомо уникає всіх обов’язків. У таких випадках можливе застосування статті 336 КК України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації). Покарання — позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років у мирний час і значно жорсткіше під час воєнного стану.

Ключова відмінність: якщо людина відмовляється від присяги, але виконує всі інші накази та проходить підготовку, кримінальної справи зазвичай не виникає. Якщо ж відмова стає формою саботажу — наслідки радикально змінюються. Судова практика 2025–2026 років показує, що суди не приймають аргумент «я не присягав, тому не зобов’язаний» як виправдання.

Релігійні переконання та альтернативна служба: що каже суд

Питання відмови від військової служби з релігійних міркувань в Україні має довгу історію. Деякі віровчення (Свідки Єгови, окремі протестантські течії, пацифістські групи) принципово не приймають збройної боротьби. Українське законодавство передбачає можливість альтернативної (невійськової) служби, але під час воєнного стану та мобілізації ця можливість суттєво обмежена.

Верховний Суд у кількох рішеннях 2025 року, зокрема у справі щодо ухилення від мобілізації, підкреслив: релігійні переконання не є автоматичною підставою для звільнення від кримінальної відповідальності. Особа повинна довести глибину, щирість і послідовність своїх переконань не лише словами, а й конкретними доказами — публічними висловлюваннями в минулому, участю в пацифістських рухах, членством у відповідних релігійних громадах. Простого твердження «моя віра не дозволяє» недостатньо.

Суди наголошують на пріоритеті конституційного обов’язку захищати територіальну цілісність держави (стаття 65 Конституції України). У період екзистенційної загрози індивідуальні переконання не можуть переважати над колективним виживанням нації. Це не означає повну відсутність compassion — у деяких випадках суди призначають більш м’які покарання або враховують позицію при визначенні міри, але звільнення від відповідальності майже не трапляється.

Психологічний та символічний вимір присяги

Присяга — це не лише юридичний акт. Це ритуал переходу, що впливає на психіку людини. Проголошення слів перед строєм, під прапором, у присутності побратимів створює потужний емоційний якір. Людина буквально вимовляє обіцянку, яку потім не так просто «відкликати» внутрішньо. Психологи, які працюють з військовими, відзначають, що ті, хто склав присягу, частіше відчувають приналежність до колективу та відповідальність за інших.

Відмова, навпаки, може створювати внутрішній конфлікт: з одного боку — сумління чи переконання, з іншого — відчуття ізоляції від частини, тиск з боку командування та побратимів. У реальних історіях мобілізовані, які спочатку відмовлялися, іноді згодом просили скласти присягу, бо відчували, що без цього ритуалу важче інтегруватися в нове середовище. Це не про «злам» переконань, а про природну потребу людини в ритуалах, що структурують кризовий досвід.

Символічно присяга діє як невидимий договір між індивідом і спільнотою. Порушення такого договору — навіть якщо він не оформлений повністю юридично — викликає реакцію соціуму та держави. Саме тому суди так чутливо реагують на відмову: вона сприймається не як приватна справа, а як жест, що зачіпає загальну довіру та стійкість.

Практичні поради: що робити, якщо виникла дилема

Якщо людина опинилася в ситуації, коли сумління не дозволяє скласти присягу, перше і найважливіше — не ігнорувати проблему і не чекати, поки вона переросте в дисциплінарну чи кримінальну справу. Варто одразу звернутися до юриста, який спеціалізується на військовому праві, або до правозахисних організацій. Документування позиції (письмові пояснення з чіткими аргументами, медичні чи психологічні довідки за потреби) може стати в пригоді.

Для тих, хто має релігійні переконання, важливо зібрати максимум доказів їхньої щирості та послідовності ще до моменту мобілізації. Це не гарантія звільнення, але може вплинути на кваліфікацію дій та міру покарання. У будь-якому випадку повне ухилення від усіх обов’язків після прибуття до частини майже завжди призводить до негативних наслідків.

Командування в більшості випадків зацікавлене в тому, щоб людина виконувала службу, а не сиділа під арештом. Тому конструктивний діалог, прохання про повторну співбесіду з психологом чи капеланом, готовність виконувати небойові завдання іноді дозволяють знайти компроміс. Головне — не перетворювати відмову від присяги на відмову від будь-якої взаємодії з військовою системою.

Відмова від присяги в інших сферах: короткий огляд

Поза армією присяга теж відіграє роль. У судочинстві свідок може давати показання під присягою або з попередженням про відповідальність — відмова від присяги тут зазвичай не тягне серйозних наслідків, бо існує альтернатива у формі простого попередження. При набутті громадянства України іноземець складає присягу на вірність; відмова блокує отримання паспорта. У професійній сфері судді, прокурори, адвокати, лікарі теж присягають — відмова від присяги тут означає неможливість обіймати посаду.

Кожен випадок має свою логіку: в армії присяга пов’язана з ризиком для життя та боєготовністю, в інших сферах — з довірою до професії чи статусу. Розуміння відмінностей допомагає точніше оцінювати ризики в конкретній ситуації.

У практиці правозастосування ми неодноразово стикалися з випадками, коли людина, яка спочатку категорично відмовлялася від присяги, згодом знаходила спосіб виконувати службу, зберігаючи внутрішню цілісність — через чітке розмежування бойових і небойових завдань або через глибшу роботу з власними переконаннями. Це не універсальний рецепт, але приклад того, як складні юридичні та етичні питання іноді знаходять індивідуальне вирішення навіть у найжорсткіших обставинах.