Багато чоловіків призовного віку у перші роки повномасштабного вторгнення отримали можливість виїхати за кордон як водії-волонтери, щоб доставляти медикаменти, техніку та гуманітарні вантажі для фронту. Система «Шлях» стала для них тимчасовим вікном, яке дозволяло виконувати важливу місію, але одночасно ставило складні питання: що відбувається, якщо людина не повертається в обумовлені строки або взагалі залишається за кордоном.

Законодавство не встановлює окремої кримінальної чи адміністративної санкції саме за факт неповернення водія-волонтера. Проте дії можуть бути перекваліфіковані за статтею 336 Кримінального кодексу України, якщо слідство доведе, що неповернення було способом ухилення від виконання конституційного обов’язку захищати державу.

З лютого 2025 року спрощена процедура виїзду через систему «Шлях» для більшості чоловіків 18–60 років припинила дію. Тепер такі поїздки можливі лише за наявності інших законних підстав, передбачених загальними правилами перетину кордону. Ця зміна суттєво вплинула на кількість виїздів і зменшила поле для можливих зловживань, водночас зберігши можливості для тих, хто має відстрочку або бронювання.

Система «Шлях» з’явилася навесні 2022 року як відповідь на гостру потребу у водіях, які могли швидко доставляти допомогу Збройним Силам, медичним закладам та волонтерським організаціям. Обласні військові адміністрації або Міністерство розвитку громад і територій вносили дані водія до спеціального реєстру, і прикордонники пропускали людину на підставі цього запису. Строк однієї поїздки зазвичай обмежувався 30 днями, а загальний дозвіл діяв до шести місяців. Багато водіїв їздили по кілька разів, перевозячи тонни вантажів під обстрілами та в складних логістичних умовах.

Для людини, яка вперше стикається з темою, важливо розуміти: волонтер-водій у цій системі — не просто «людина з гуманітаркою». Це особа, яка брала на себе реальну відповідальність перед державою та отримувачами допомоги. Вона отримувала дозвіл не як привілей, а як інструмент для виконання конкретної місії. Коли така особа не поверталася, виникало два шари питань: організаційний (хто тепер везе наступну партію ліків) і правовий (чи є це порушенням).

Прямої норми, яка б карала саме за «неповернення волонтера», ніколи не існувало. Юристи, які аналізували Постанову Кабінету Міністрів України № 57 та пов’язані акти, одностайно зазначали: законодавство не передбачає окремої адміністративної чи кримінальної відповідальності за сам факт того, що водій залишився за кордоном після завершення місії. Єдина «санкція», яка діяла автоматично, — це анулювання запису в системі «Шлях» і неможливість повторно скористатися цією підставою для виїзду.

Ситуація змінювалася, коли неповернення набувало ознак ухилення від мобілізації. Стаття 336 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації. Щоб кваліфікувати дії саме за цією статтею, слідству потрібно довести не просто факт перебування за кордоном, а наявність умислу ухилитися від виконання обов’язку.

Доказами можуть бути: ігнорування повісток, які надсилалися за місцем реєстрації або через електронні реєстри, відсутність оновлення даних у територіальному центрі комплектування, купівля квитків в один бік або довгострокова оренда житла за кордоном, публічні заяви про небажання повертатися, продаж майна в Україні без планів на повернення. Якщо людина може довести, що затримка сталася через об’єктивні причини — поломку автомобіля, хворобу, необхідність супроводжувати пораненого чи оформлювати документи на вантаж, — це суттєво ускладнює доведення умислу.

Судова практика за статтею 336 загалом різноманітна. У деяких справах суди призначали реальне позбавлення волі на строк від одного до трьох років, в інших — застосовували статтю 69 КК України і обмежувалися штрафом або умовним покаранням. Були й виправдувальні вироки, коли обвинувачення не змогло переконливо довести, що людина діяла саме з метою ухилення, а не з інших причин. Ключовим фактором майже завжди ставала якість доказової бази та позиція самого обвинуваченого.

З 25 лютого 2025 року набули чинності зміни до Правил перетинання державного кордону, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 57. Спеціальна норма, яка дозволяла вносити водіїв-волонтерів до системи «Шлях» як самостійну підставу для виїзду, втратила силу. Тепер чоловіки призовного віку, які хочуть перевозити гуманітарні чи медичні вантажі, можуть це робити лише за наявності інших підстав, передбачених загальними правилами: бронювання, відстрочка за сімейними обставинами, інвалідність, статус багатодітного батька тощо.

Ця зміна стала відповіддю на численні зловживання. За даними різних військових адміністрацій та прикордонної служби, значна частина записів у системі використовувалася не стільки для регулярних місій, скільки як спосіб тимчасового виїзду з подальшим небажанням повертатися. Закриття loophole не зупинило волонтерську діяльність повністю — ті, хто має законні підстави для перетину, можуть продовжувати допомагати, але процес став жорсткішим і прозорішим.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про волонтерську діяльність», волонтери, організації, які їх залучають, та отримувачі допомоги несуть відповідальність відповідно до закону. Це означає, що крім можливого кримінального переслідування за ухилення, можуть виникати цивільно-правові наслідки. Якщо водій пошкодив транспортний засіб, який йому довірили, або не виконав умови договору з благодійною організацією, остання може вимагати відшкодування збитків у судовому порядку. Деякі організації укладали з водіями письмові угоди, де чітко прописували строки повернення та відповідальність за їх порушення.

Для родин тих, хто залишився за кордоном, ситуація часто ускладнюється практичними питаннями. Людина, яка не оновлює дані у військовому обліку та ігнорує виклики, може бути оголошена в розшук територіальним центром комплектування. Це створює проблеми при спробі повернутися: на кордоні можуть виникнути питання, а після повернення — ризик негайної мобілізації або відкриття кримінального провадження. Водночас українське законодавство не забороняє громадянину повернутися на батьківщину — право на в’їзд залишається.

Окрема важлива тема — державна підтримка волонтерів, які постраждали під час виконання місій. Якщо волонтер отримав поранення або загинув під час надання допомоги Збройним Силам чи іншим формуванням у період воєнного стану, його сім’я або він сам мають право на одноразову грошову допомогу. Розмір такої виплати у 2026 році становить близько 1 664 000 гривень (500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб). Це окремо від виплат, передбачених для військовослужбовців, і вимагає документального підтвердження зв’язку між травмою та волонтерською діяльністю.

Для тих, хто планує або вже здійснює волонтерську діяльність у 2026 році, правила стали чіткішими. Виїзд можливий лише за наявності законних підстав, передбачених Постановою № 57. Організації, які організовують перевезення, повинні ретельно перевіряти документи та статус людини. Сам волонтер має розуміти, що будь-яка поїздка — це не просто логістичне завдання, а дія, яка відбувається в умовах воєнного стану і пов’язана з конституційними обов’язками.

Реальні історії волонтерів, які десятки разів перетинали кордон, доставляючи критично важливі вантажі, показують іншу сторону медалі. Багато з них поверталися вчасно, незважаючи на втому, ризики та особисті обставини. Їхня дисципліна та відповідальність стали основою довіри, яку суспільство і держава покладали на волонтерський рух. Коли ж хтось зловживав механізмом, це підривало репутацію всіх, хто працював чесно.

Сьогодні, коли спрощена система «Шлях» для більшості водіїв-волонтерів припинила існування, питання відповідальності за неповернення частково втратило гостроту в поточному вимірі. Проте воно залишається актуальним для тих, хто виїхав раніше і досі перебуває за кордоном, а також як урок для майбутнього. Держава чітко дала сигнал: допомога фронту — важлива, але вона не може слугувати постійним способом уникнення громадянського обов’язку.

Волонтерство в умовах війни — це не просто про вантажівки та кордони. Це про вибір, який робить кожна людина: залишитися частиною спільної справи чи відійти від неї. Законодавство, попри всі прогалини, які існували у 2022–2024 роках, поступово вибудовує рамки, де чесність і відповідальність стають не просто моральними категоріями, а умовою участі в спільній справі захисту країни.

Ті, хто продовжує допомагати сьогодні, роблять це вже за новими, жорсткішими правилами. І саме від їхньої дисципліни залежить, чи зможе волонтерський рух зберегти ту довіру, яку заробив у найскладніші місяці війни.