Коли розмовляють про президента України, часто спадає на думку образ могутньої людини в дорогих костюмах, оточеної охороною й благами. Та реальність набагато скромніша. Володимир Зеленський щомісяця отримує на карту 28 тисяч гривень до вирахування податків — суму, яка звичайному українцю може здатися величезною, але в контексті відповідальності за долю держави виглядає просто сміховинною. Цифра не змінювалася з 2016 року, хоча від того часу мінімальна зарплата зросла в кілька разів, а інфляція прогризла купівельну спроможність всього. На чистих виходить близько 21,5 тисячі гривень — сума, на яку досі живуть тисячі робітників у провінції.

Парадокс президентської зарплати у тому, що вона практично нічого не говорить про реальні доходи голови держави. Офіційна щомісячна виплата — лише верхівка айсберга, бо сімейні доходи Зеленського складаються з інвестицій, позик під заставу державних облігацій та орендної плати за нерухомість. За своєю декларацією за 2024 рік, родина президента задекларувала понад 15 мільйонів гривень доходів, з яких від офіційної зарплати було всього 336 тисяч на рік. Вражає контраст, правда?

Та прикро це чи ні, але сама цифра 28 тисяч розповідає закономірну історію про вибір пріоритетів держави в період воєнного навантаження. Бюджет, замість того щоб ущедрювати главі держави золотий паспорт, спрямовується на оборону, медицину й освіту. Це свідоме рішення — розповідь про солідарність з простим народом під час викликів. Але чи достатньо такого жесту, коли людина керує армією в мільйон осіб і робить рішення, від яких залежать мільйони життів?

Чому президент України отримує так мало

Зарплата президента встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 2016 року і прив’язана до окладів топ-чиновників державного апарату. На той момент сума здавалася розумною, але час мав інші плани. За минулих десять років мінімальна зарплата зросла з 1600 до 8647 гривень, середня по країні перевищила 30 тисяч, а президентський оклад стояв нерухомо, як пам’ятник своїй застарілості. Це означає, що глава держави за купівельною спроможністю заробляє значно менше, ніж середній працівник центральних органів влади — якщо ті отримують 62–63 тисячі гривень щомісячно, то президент зависнув на добі 45-процентного падіння реального доходу.

Дивно, але система побудована так, що президент не має ніяких премій, надбавок за вислугу чи ризики. Немає й бонусів за результати, хоча результати можуть бути чимало. Немає допомоги на житло, хоч охорона будинку обходиться бюджету понад 500 мільйонів гривень на рік — у 1500 разів більше за його зарплату. Діти президента можуть навчатися в найелітніших школах (це офіційно), але батько платить стандартний оклад, як той самий програміст-початківець в ІТ-компанії.

Логіка такої скромності невиразна, але можна здогадатися. По-перше, це символічний жест: якщо президент живе як середнестатистичний українець, то він розуміє їхні проблеми. По-друге, мабуть, передбачається, що людина, обрана на цю посаду, вже має якийсь капітал — інакше як вона вижила б на такі гроші? У розвинених країнах це працює, оскільки президентом ідуть люди з надійної професійної позиції. Але в Україні, де економіка нестійка, а військова ситуація вимагає повної концентрації, таке рішення виглядає мінімум недоумкуватим.

Як розраховується чистий дохід на руки

Тут починається дещо нудна, але важлива математика. З 28 тисяч гривень брутто вираховується 18 відсотків податку на доходи фізичних осіб та 1,5 відсотка військового збору. Разом це становить 19,5 відсотків, або приблизно 5,5 тисячі гривень. На руки виходить 22,5 тисячі гривень. Деякі джерела наводять цифру 21,5 тисячі — різниця залежить від того, як саме розраховується військовий збір і чи включаються в розрахунки інші відрахування.

Для порівняння: українець з мінімальною зарплатою в 8647 гривень отримує на руки близько 7300 гривень; людина із середньою зарплатою в 30 тисяч забирає додому приблизно 25 тисяч. Президент заробляє майже як програміст зі стажем, але відповідає за керування державою площею 603 тисячи квадратних кілометрів.

Порівняння із керівниками інших країн

Якщо вийти на світову сцену, контраст стає ще виразнішим. Президент США отримує 400 тисяч доларів на рік (близько 16 тисяч доларів на місяць), президент Франції — 14–15 тисяч євро щомісяця, канцлер Німеччини — 390 тисяч доларів щорічно, премʼєр-міністр Канади Трюдо — 379 тисяч доларів на рік. Зеленський, за міжнародними розрахунками, заробляє лише 8–9 тисяч доларів на місяць у валюті США — менше, ніж президент Молдови або Литви.

Цікаво, що прем’єр України Денис Шмигаль у 2025 році задекларував річний дохід 1,56 мільйонів гривень, тобто понад 130 тисяч гривень на місяць з надбавками, відрядженнями й іншими матеріальними допомогами. Так президент отримує менше, ніж прем’єр! Це абсурд, який указує на те, що система потребує серйозного переформатування.

Джерела: Engage.org.ua, EuroFest.org.ua. Таблиця демонструє кричущу диспропорцію у глобальному контексті. Зеленський, керуючи державою в умовах guerra з колосальними втратами, заробляє менше, ніж керівники мирних країн, навіть із врахуванням різниці у вартості життя.

Сім’я, ОВДП та реальні доходи

Офіційна зарплата — це лише один елемент мозаїки. За декларацією, родина Зеленського у 2024 році отримала 15 мільйонів 286 тисяч гривень. З цієї суми на офіційне жалування припало 336 тисяч. Решта прийшла з досить несподіваних джерел: 8 мільйонів 585 тисяч від погашення облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП) та доходи від бізнесу дружини. ОВДП — це держбоблігації, куплені раніше, які держава повертає з відсотками. Отже, Зеленський отримував не новий капітал, а просто вертав свої власні деньги з прибутком.

Розумна людина розуміє: проживати в Києві, утримувати сім’ю, платити податки й харчуватися на 21,5 тисячи гривень щомісячно неможливо, якби не ці додаткові джерела. Аналітики давно поінтріговані у фактах: як президент розплачується за комунальні послуги, їжу й охорону особистого життя? Люди в соцмережах жартують, що він мріє про пальто, бо на зарплату його навіть не вистачить. І це, не смішна жартома, близька до істини.

Дебати про підвищення та фінансові реформи

У 2025 році кілька народних депутатів висунули пропозицію підняти зарплати топ-чиновникам до рівня наглядових рад — на 300–900 тисяч гривень на місяць. Очевидно, ідея провалилася: бюджет 2026 року залишив акценти на оборону, освіту й медицину, а не на збільшення окладів еліти. Але дискусія залишається актуальною. Економісти твердять: низька зарплата чиновника провокує корупцію, оскільки людина не може прожити чесно. Хоча Зеленський, схоже, знаходить інші шляхи — через ОВДП, сімейне майно й рідко озвучені контракти.

Для порівняння: сам президент у своїх виступах часто звертається до того, що керівники держав у розвинених країнах отримують куди більше, що дозволяє їм більше уваги приділяти керуванню, а не фінансовим проблемам особистого рівня. Але до змін в українському законодавстві справа не дійшла, отже, система залишається в тому вигляді, в якому було донесено 2016 року.

Соціальні аспекти: право на низьку зарплату в умовах кризи

Є й інший погляд на цю історію. З одного боку, скромна президентська зарплата демонструє, що глава держави сам живе як його громадяни, не відокремлюючи себе золотою изолювальною стіною. З іншого, це також сигнал про те, яких пріоритетів держава дотримується. Коли Україна воює і щотижня втрачає людей, коли шкільні вчителі отримують 10–15 тисяч гривень, а лікарі — 12–18 тисяч, велетенські президентські виплати можуть викликати суспільне обурення.

Але питання залишається гострим: чи справедливо, що людина, яка приймає рішення на рівні держави в мільйонів людей, живе в стані постійного матеріального стресу? Чи не впливає це на якість її роботи? Західні дослідження показують, що низька зарплата керівника знижує його автономність і робить його уразливішим до зовнішнього впливу. Зеленський подолав цей бар’єр, спираючись на від них, але не кожен зможе.

Президентська зарплата в 28 тисяч гривень на місяць — це феномен, який розповідає багато про те, як Україна ставиться до себе, своїх лідерів та своїх пріоритетів. З одного боку, це скромність, яка викликає повагу; з іншого, це недооцінка ролі керівника держави в умовах глобальних викликів. Система працює поки що, бо у Зеленського є альтернативні джерела доходу, але надійність такої конструкції викликає сумніви. Справа не в тому, що президент потребує розкоші — справа в тому, що його матеріальна безпека повинна бути гарантована законом, а не залежати від личних активів. Коли держава дозволяє собі утримувати голову на скромній зарплаті, вона артикулює послання: люди при владі — це служителі, а не господарі. Чи достатньо цього послання, чи воно стає привісю на ногах керівника в критичні часи — на це питання у 2026 році немає однозначної відповіді.