«Кажуть, випустили 25 тисяч голубів, — згадував американський легкоатлет Луї Замперіні. — Небо аж потемніло від них. Голуби кружляли над головами, а потім гримнув гарматний постріл. І це просто сполохало їх. У нас були солом’яні капелюхи — пласкі такі — було чути як по них цокає: „цок-цок“. А жінок й зовсім шкода, бо їм падало просто на волосся. Це була суцільна маса того самого… І, скажу вам, це було дуже смішно».

Менш за все Гітлер волів, щоб нацистська Олімпіада виглядала смішною. Голубів ще можна було пережити. Та на цих іграх трапилося те, чого пропаганда пережити не змогла. Головне приниження чекало не в небі. А на біговій доріжці.

Підготовка до пропагандистського тріумфу

Стадіон на Olympischer Platz, 3, у Берліні мав справляти зловісно-величне враження. Його будівництво розпочали 1934 року. Архітектор Вернер Марх створив споруду в стилі, що поєднував риси давньогрецьких храмів, римського Колізею та готичну суворість. Лише стадіон обійшовся у 77 мільйонів марок.

Олімпійські ігри мали пройти в Берліні ще 1916 року, але їх скасували через Першу світову війну. У 1931 році Міжнародний олімпійський комітет знову довірив Німеччині право провести змагання 1936-го. Тоді країна ще жила в умовах Веймарської республіки.

Гітлер у 1932 році називав Олімпіаду «змовою проти арійської раси з боку масонів та євреїв». Нацистські журналісти зневажливо писали про змагання з «ворожими» націями та «расово неповноцінними» спортсменами. Ставши канцлером 1933-го, він свою думку не змінив.

Міністр пропаганди Йозеф Геббельс і президент Олімпійського комітету Німеччини Теодор Левальд переконали його не відмовлятися. Це був шанс створити ілюзію пацифізму й довести перевагу «арійської» сили. До травня 1933 року Гітлер погодився і не пошкодував коштів на стадіон та олімпійське селище.

Теодора Левальда призначили президентом оргкомітету. Журналіста й ентузіаста спорту Карла Діма — генеральним секретарем. Саме Дім запропонував відродити естафету олімпійського вогню. Його запалювали від сонячних променів за допомогою параболічного дзеркала. Потім три тисячі бігунів протягом 12 днів пронесли вогонь через Грецію, Болгарію, Югославію, Угорщину, Австрію, Чехословаччину та Німеччину.

Нацисти були у захваті. Біг зі смолоскипами нагадував факельні марші. Маршрут проходив територіями, які входили у сферу стратегічних інтересів Німеччини. Олімпіада мала демонструвати давні традиції «тисячолітнього Рейха».

Світова спільнота розділилася. Одні вважали, що поступки допоможуть зберегти мир. Інші вимагали скасувати ігри, щоб не зміцнювати режим. Частина спортсменів відмовилася від участі. Протест посилився після Нюрнберзьких расових законів у вересні 1935-го.

Радянський Союз теж виступав проти Берліна. Сталін лобіював проведення ігор у Барселоні. Франкістський переворот і громадянська війна зруйнували ці плани.

Німці тимчасово стишили переслідування євреїв, прибрали принизливі гасла. Чиновники МОК бачили відретушовану картинку. Близько 800 ромів і синті арештували й вивезли до табору Марцан. У збірній проводили расові чистки.

Фехтувальницю Хелен Майєр, яку називали «Білявою Хе» й еталоном арійської краси, виключили зі спорту після виявлення єврейського походження батька. Після скандалу її показово повернули до збірної як єдиний виняток.

Президент США Франклін Рузвельт не фінансував поїздку команди. Рішення ухвалив Американський олімпійський комітет на чолі з Евері Брендеджем, який сповідував принцип «спорт поза політикою». Жодна держава офіційно не бойкотувала ігри.

Американська збірна вирушила на пароплаві в дешевих каютах III класу. Більшість не мала пристойної форми та взуття. Темношкірі учасники їхали, щоб спростувати расову теорію нацистів.

Взуттяр Дасслер і чотири золота Оуенса

Олімпіада стала шансом для братів Рудольфа й Адольфа Дасслерів — власників Gebrüder Dassler Schuhfabrik. Після 1933 року вони вступили в НСДАП. Напередодні ігор фірма отримала замовлення для німецької збірної.

Дізнавшись про прибуття американців, Адольф Дасслер наважився на ризикований крок. Він запропонував 22-річному Джессі Оуенсу свої найкращі шиповки. За однією версією, сам пробрався до готелю. За іншою — передав через тренера німецької збірної Йозефа Вайтцера легку пару з особливим розташуванням шипів, зшиту за одну ніч.

На другий день змагань перемогли три німецькі атлети. Гітлер запросив їх до урядової ложі. Голова МОК Анрі де Байє-Латур натякнув, що треба вітати всіх переможців або нікого. Фюрер обрав друге. Наступного дня в бігу на 100 метрів найшвидшим став Оуенс.

Легенда про те, що Гітлер пішов зі стадіону, не підтверджується. Він залишився в ложі, хоча настрій був зіпсований.

4 серпня Оуенс змагався у стрибках у довжину з улюбленим атлетом фюрера Лутцем Лонгом і встановив олімпійський рекорд. 5 серпня переміг на 200 метрів. Того ж дня Геббельс записав у щоденнику: «Ми, німці, здобули одну золоту медаль, а американці три, з них дві — негри. Це ганьба. Білі люди мають соромитися самі себе».

9 серпня в естафеті 4×100 метрів команда США з Оуенсом поставила світовий рекорд. Перед стартом єврейських спортсменів Марті Глікмана та Сема Столлера замінили на Оуенса й Ральфа Меткалфа. Згодом це розцінили як спробу не провокувати Гітлера.

Нацистська преса намагалася применшити успіх. Геббельс наказував вимикати камери. Прості німці сприймали виступи з захватом.

Дослідники сперечаються про мотиви Дасслера. Швидше це був маркетинговий хід. Якщо лідер американської збірної виграє в його взутті, компанія отримає світове визнання. Оуенс виступав як студент, тож подарунок не вважали спонсорством. Перемога афроамериканця у німецьких шиповках підкреслювала їхню якість.

Німецька команда виграла медальний залік із 89 медалями, з них 33 золотих. США здобули 56 медалей, з них 24 золотих. 14 із цих медалей, у тому числі 8 золотих, здобули афроамериканці. Геббельс пояснив: «люди, чиї предки прийшли з джунглів, примітивні і фізично сильніші за цивілізованих білих».

У Берліні, Потсдамі, Лейпцигу та Гамбурзі створили 25 громадських телекабачків. Телеаудиторія перевищила 150 тисяч. Радіорепортажі слухали понад сорок країн на 28 мовах. Приїхало близько 4 мільйонів уболівальників. Лені Ріфеншталь зняла фільм «Олімпія», який став частиною пропаганди.

Після ігор П’єр де Кубертен помер 1937 року. Теодор Левальд залишив посаду. Карл Дім після війни став ректором Вищої спортивної школи в Кельні. Хелен Майєр під час нагородження підняла руку в нацистському привітанні, потім повернулася до США. Лутц Лонг загинув 1943 року в Італії.

Джессі Оуенс, повернувшись до США, зіткнувся з дискримінацією. Рузвельт не прийняв переможців. Оуенс заявив: «Гітлер мене не образив. Рузвельт — ось хто мене образив. Президент навіть не надіслав мені вітальну телеграму». Пізніше його нагородили Медаллю Свободи. Він помер 1980 року.

Адольф Дасслер під час денацифікації уникнув суворого покарання, посилаючись на допомогу Оуенсу. 1948 року брати розділили бізнес: Рудольф заснував Puma, Адольф — Adidas.

На Олімпіаді 1936 року вперше провели естафету олімпійського вогню. Змагалися 4066 атлетів із 49 країн. Стадіон вмістив 100 тисяч глядачів. Встановили 33 світові рекорди. Розіграли 129 комплектів нагород у 19 видах спорту. Вперше широко використали телебачення.