Станція Хун’яньцунь на лінії 9 Чунцінського метрополітену встановила новий світовий рекорд у 2022 році. Її найнижча точка лежить на глибині 116 метрів під поверхнею — це перевищило попередній показник київської «Арсенальної» на понад десять метрів. Раніше «Арсенальна» утримувала титул 62 роки з глибиною 105,5 метра і досі залишається найглибшою станцією в Європі та Україні.

Глибина диктує не лише цифри, а й реальність щоденних поїздок. Пасажири Хун’яньцунь витрачають від шести до восьми хвилин лише на спуск до платформи через ланцюги ескалаторів і траволаторів. Різниця висот між окремими входами перевищує 141 метр. Такий шлях стає частиною міської рутини в одному з найбільш горбистих мегаполісів планети.

«Арсенальна» ж зберігає статус символу інженерної сміливості радянської епохи. Відкрита 1960 року, вона не лише перевозить пасажирів, а й служила укриттям під час подій 2022 року. Обидві станції демонструють, як рельєф місцевості змушує людей шукати рішення під землею — іноді на межі технічних можливостей.

Географія, що змушує копати глибше

Чунцін розташований у регіоні з драматичним рельєфом: пагорби здіймаються один за одним, а перепади висот у межах міста сягають сотень метрів. Прокладати лінії метро близько до поверхні означало б руйнувати забудовані схили, будувати численні мости та тунелі на поверхні або змушувати пасажирів долати круті підйоми. Інженери обрали інший шлях — заглибитися настільки, щоб лінія 9 могла йти майже горизонтально під складним ландшафтом.

У Києві ситуація інша, але не менш вимоглива. «Арсенальна» стоїть на високому правому березі Дніпра. Станція опинилася глибоко під пагорбом, бо саме там зручно було вийти на поверхню біля історичного Арсеналу. Геологія — щільні ґрунти з високим рівнем ґрунтових вод — додала складнощів під час будівництва. Обидва випадки показують: рекордна глибину майже завжди народжується з компромісу між рельєфом, щільністю забудови та бажанням зберегти місто зручним для людей.

Історія рекорду: від 1960 до 2022 року

«Арсенальна» відкрилася 6 листопада 1960 року як частина першої черги Святошинсько-Броварської лінії. Тоді вона вважалася найглибшою у світі. Будівництво велося в складних умовах: ґрунти потребували заморожування рідким азотом у майже 400 свердловинах, щоб створити надійну залізобетонну оболонку. Станція отримала унікальний для київського метро дизайн — колонно-пілонний трисклепінчастий зал без центрального вестибюля. Архітектори Г. Гранаткін, С. Крушинський та Н. Щукіна створили стриманий, майже лондонський за відчуттям простір з білим мармуром і бронзовими деталями.

Шістдесят два роки титул залишався в Києві. Ситуація змінилася 25 січня 2022 року, коли в Чунціні відкрили Хун’яньцунь. Китайські інженери використали сучасні прохідницькі комплекси та досвід будівництва глибоких об’єктів у гірській місцевості. Станція одразу отримала з’єднання з лінією 5 у 2023 році й стала повноцінним пересадковим вузлом. Рекорд перейшов до Азії, де темпи урбанізації та інфраструктурного будівництва дозволяють реалізовувати проєкти такої складності.

Інженерні рішення на глибині понад сто метрів

Будівництво на таких глибинах вимагає вирішення проблем, яких немає на звичайних станціях. Високий гідростатичний тиск, можливі водопритоки, необхідність надійної вентиляції та систем димовидалення — усе це множиться на складність евакуації. У Чунціні до цього додається карстовий характер порід та сейсмічні особливості регіону. Інженери застосовують багатошарові гідроізоляційні мембрани, потужні вентиляційні шахти та резервні системи електропостачання.

Для «Арсенальної» ключовим рішенням стало заморожування ґрунту під час проходки стовбурів ескалаторів. Сьогодні ця технологія здається архаїчною порівняно з сучасними механізованими комплексами, але тоді вона дозволила впоратися з пливунами та нестабільними шарами. Обидві станції — приклади того, як кожна епоха знаходить свої інструменти для подолання природних перешкод.

• Високий тиск води та ґрунту потребує посилених конструкцій і постійного моніторингу.
• Вентиляція має забезпечувати свіже повітря та видаляти тепло від обладнання та пасажирів на глибині, де природний обмін мінімальний.
• Евакуаційні шляхи розраховуються на тривалий час спуску-підйому, тому передбачаються додаткові ліфти та широкі марші.
• Платформні двері та сучасні системи безпеки в Хун’яньцунь знижують ризики навіть на такій глибині.

Шлях до платформи: реальність довгого спуску

У Хун’яньцунь спуск перетворюється на повноцінну подорож. З одного входу пасажири долають трисекційний траволатор завдовжки близько 105 метрів — це займає приблизно шість хвилин. З іншого — сім секцій ескалаторів, і шлях триває до восьми хвилин. Вертикальна різниця між входами перевищує 141 метр. Сучасне освітлення, широкі марші та чисті поверхні роблять процес комфортнішим, ніж можна очікувати.

На «Арсенальній» спуск складається з двох маршів ескалаторів загальною довжиною понад сто метрів. Поїздка триває близько п’яти хвилин. Старіші ескалатори працюють надійно, а склепінчастий зал з мармуром і бронзою створює атмосферу, якої немає в сучасних китайських станціях. Багато киян і гостей міста спеціально приїжджають сюди, щоб відчути цю унікальну глибину та архітектуру.

Фізіологічні ефекти помітні: при швидкому спуску іноді закладає вуха, ніби в літаку. Сучасні системи вентиляції та герметизації мінімізують різницю тиску, але повністю уникнути її неможливо. Пасажири звалізками або з дітьми планують час з урахуванням цих хвилин. Деякі використовують ліфти, де вони передбачені, хоча основний потік іде ескалаторами.

Порівняння найглибших станцій: цифри та особливості

Ось як виглядає порівняння двох головних рекордсменів та кількох інших глибоких станцій світу. Дані зібрано з відкритих джерел, зокрема Wikipedia та профільних видань про транспорт.

Ці цифри показують, що різниця між першим і другим місцем — понад десять метрів, а між лідером та іншими глибокими станціями — вже десятки метрів. Кожна з них вирішує власні інженерні задачі, продиктовані місцевою геологією та потребами міста.

Культурне значення та щоденне життя глибоких станцій

«Арсенальна» — не просто транспортний об’єкт. Вона розташована біля колишнього Арсеналу, нині — Мистецького арсеналу, культурного центру. Під час російського вторгнення 2022 року станція стала одним з надійних укриттів для киян. Її статус пам’ятки архітектури місцевого значення підкреслює цінність не лише технічну, а й історичну. Багато хто приходить сюди, щоб відчути атмосферу радянського модернізму та побачити, як виглядає «найглибша» в українському контексті.

Хун’яньцунь теж несе культурне навантаження. Назва походить від історичного району Червона Скеля (Hongyan), важливого для китайської революційної історії. Сучасна станція з яскравим дизайном, рельєфами та зручною навігацією стала частиною повсякденності мільйонів жителів Чунціна. Деякі пасажири влаштовують тут неформальні «вертикальні марафони» — спуск і підйом як тренування. Станція демонструє, як Китай поєднує масштабне інфраструктурне будівництво з елементами локальної ідентичності.

Майбутнє глибоких станцій: чи можливі нові рекорди

Технології прохідки тунелів розвиваються швидко. Сучасні механізовані комплекси дозволяють працювати на більших глибинах і в складніших породах, ніж шістдесят років тому. Проте кожен додатковий десяток метрів суттєво підвищує вартість, час будівництва та вимоги до безпеки. Евакуація, вентиляція, енергопостачання та психологічний комфорт пасажирів стають критичними факторами.

У найближчі роки нові рекордні глибини ймовірні в азійських мегаполісах з екстремальним рельєфом — там, де поверхневе будівництво надто дороге або руйнівне. Водночас багато міст обирають комбіновані рішення: частково підземні, частково естакадні лінії. «Арсенальна» та Хун’яньцунь залишаються орієнтирами того, на що здатна інженерна думка, коли місто змушене рости не лише вшир і вгору, а й углиб.

Людство продовжує освоювати підземний простір не заради рекордів у таблицях, а заради того, щоб мільйони людей щодня могли швидко і безпечно дістатися до роботи, дому чи культурних подій. Глибина понад сто метрів — це вже не межа можливого, а нова реальність для деяких міст. І ця реальність продовжує змінюватися разом з технологіями та потребами урбанізованого світу.