Ормузька протока — це вузький морський прохід завдовжки приблизно 167 кілометрів, що з’єднує Перську затоку з Оманською затокою та Аравійським морем. Північний берег повністю належить Ірану, а південний — оманському ексклаву Мусандам та частково Об’єднаним Арабським Еміратам. У найвужчому місці відстань між берегами сягає лише 39 кілометрів, а реальні судноплавні смуги звужуються до двох окремих коридорів завширшки по 3,7 кілометра з буферною зоною між ними.

Саме тут щодня проходить до 21 мільйона барелів нафти та нафтопродуктів — близько 20–25 % усієї світової морської торгівлі нафтою та п’ята частина глобального споживання нафтових рідин. Окрім того, через протоку транспортується значна частка скрапленого природного газу, насамперед з Катару. Будь-яке серйозне порушення руху в цьому місці миттєво відлунює на цінах на пальне, добрива та інші товари по всьому світу — від Шанхаю до Роттердама.

У 2026 році під час загострення конфлікту навколо Ірану світ побачив реальну картину: судноплавство в протоці скоротилося більш ніж на 90 % у пікові періоди, ціни на нафту стрибнули, а Азія відчула дефіцит поставок. Ця криза вкотре довела — Ормузька протока залишається однією з найвразливіших точок глобальної енергетичної системи.

Географія та фізичні характеристики

Протока простягається між 26° північної широти та 56° східної довготи. Глибина в більшості місць становить 60–100 метрів — достатньо для найбільших танкерів класу VLCC та ULCC, які перевозять понад два мільйони барелів за рейс. Судна рухаються за схемою розділення руху (TSS): одна смуга для входу в Перську затоку, інша — для виходу, з буферною зоною посередині. Більша частина цих смуг лежить в оманських територіальних водах, хоча Іран контролює акваторію на північ від них.

На карті протока виглядає як тонка блакитна жилка між масивними берегами. З іранського боку височіють портове місто Бендер-Аббас — важливий військово-морський та комерційний центр — та ланцюг островів. Найбільший з них, Кешм, тягнеться майже на 120 кілометрів і славиться мангровими лісами Хара, печерами та можливістю спостерігати за зоряним небом у майже повній темряві.

Неподалік лежить острів Гормуз — справжня природна перлина. Його називають «райдужним островом» через багатобарвні ґрунти: яскраво-червоні пляжі від оксиду заліза, жовті, білі та фіолетові схили з мінералів та соляних куполів. Тут є Долина тиші, Долина статуй, Райдужна печера, відкрита випадково, та пляжі, де хвиля залишає на піску криваві візерунки. Місцеві використовують червону охру навіть у кулінарії та мистецтві. Острів оголошено важливою орнітологічною територією — тут гніздяться рідкісні крячки та інші морські птахи. Екосистема крихка, тому останні роки розвивається еко-туризм з обмеженнями на відвідування.

Південний берег — це скелястий півострів Мусандам Оману з глибокими фіордами та невеликим портом Хасаб. Саме звідси відкривається найкращий вид на протоку з боку Аравійського півострова. Вся ця географія робить протоку не лише транспортним коридором, а й унікальним природним та культурним ландшафтом.

Історія: від давніх торгівців до нафтової епохи

Люди використовували цей прохід ще в античності. У «Періплі Еритрейського моря» I століття згадується гирло Перської затоки з перлинами та горами по обидва боки. У X–XVII століттях тут існувало королівство Ормус — потужна торгова держава, яка контролювала морські шляхи між Персією, Індією, Аравією та Китаєм. Місцеві правителі стягували фіксовані мита з кожного судна, що проходило протокою.

У 1507–1515 роках португальці захопили острів Гормуз і перетворили його на свою фортецю. Вони запровадили систему картaзів — обов’язкових ліцензій на плавання, які приносили величезні прибутки. Ця система проіснувала понад сто років, поки у 1622 році об’єднані сили Сефевідів та англійської Ост-Індійської компанії не вигнали португальців. Торгівля змістилася до Бендер-Аббаса.

У XX столітті протока набула нового значення з відкриттям гігантських нафтових родовищ у Перській затоці. Після Другої світової війни тут з’явилися сучасні термінали, а в 1970-х Іран захопив спірні острови Великий і Малий Тунб, що ще більше посилило його контроль над північною частиною протоки. Під час ірано-іракської війни 1980-х років обидві сторони атакували танкери — так звана «танкерна війна». Тоді США та європейські країни організували конвої для захисту судноплавства.

Економічна вага та обсяги транзиту

Саме через Ормузьку протоку проходить чверть усієї світової морської торгівлі нафтою — цифра, яку не може компенсувати жоден інший маршрут.

За даними Управління енергетичної інформації США (EIA), у першій половині 2025 року середній добовий обсяг становив 20,9 мільйона барелів нафти та нафтопродуктів. З них близько 14,7 мільйона — сира нафта та конденсат, решта — продукти переробки. Приблизно 89 % цієї нафти прямує до Азії: Китай, Індія, Японія та Південна Корея отримують левову частку.

Дані Управління енергетичної інформації США (EIA), станом на початок 2026 року.

Окрім нафти, протокою йде значний обсяг добрив — країни регіону експортують до 30–35 % світової сечовини. Зрив поставок одразу б’є по сільському господарству Азії та Африки.

Правовий статус та міжнародні суперечки

Згідно з міжнародним морським правом (UNCLOS та звичаєве право), протока підпадає під режим транзитного проходу — судна мають право вільно проходити без попереднього дозволу. Проте Іран та Оман заявляють про 12-мильну територіальну зону, яка фактично перекриває протоку. Іран з 1993 року вимагає попереднього дозволу для військових кораблів, а Оман — для іноземних військових суден загалом. США та низка інших країн не визнають ці обмеження і регулярно проводять операції на підтримку свободи судноплавства.

Ці юридичні колізії стають особливо гострими під час криз. Іран неодноразово погрожував перекрити протоку у відповідь на санкції чи військові дії. У реальності повне блокування технічно складне через глибину та ширину, але навіть часткові загрози чи атаки на окремі судна здатні paralізувати ринок.

Екологія, культура та туристичний бік

Попри стратегічну напругу, регіон має унікальну природу. Перська затока — відносно мілководна й тепла, з багатою морською фауною, хоча коралові рифи зазнають стресу від зміни клімату та забруднення. Острови Гормуз та Кешм приваблюють мандрівників поєднанням драматичних ландшафтів, історичних фортець та екзотичної кухні. Місцеві рибалки досі зберігають традиційні методи лову, а на Гормузі можна спробувати страви з кольорового ґрунту — правда, лише спеціально підготовленого.

Туризм тут розвивається обережно: екологічні маршрути, спостереження за птахами, морські прогулянки. Для просунутих мандрівників — це можливість побачити, як геополітика та природа співіснують у одному вузькому просторі.

Випробування 2026 року: реальна перевірка вразливості

У лютому-березні 2026 року, після початку військових дій проти Ірану, судноплавство в протоці впало до мінімуму, а деякі дні проходило лише кілька суден замість звичних 80–130.

Іран оголосив про закриття, проводив атаки на комерційні судна, погрожував мінуванням. Ціни на нафту злетіли, Азія відчула перебої з пальним, а світові ринки — дефіцит добрив та інших товарів. Міжнародне енергетичне агентство вивільнило стратегічні запаси. Лише у квітні 2026 року після перемир’я рух частково відновився, але переговори щодо подальшого режиму проходу затягнулися. До середини червня ситуація залишалася нестабільною: Іран наполягав на запровадженні зборів за «послуги» з управління протокою, що викликало заперечення США та країн Перської затоки як порушення принципів вільного транзиту.

Ця криза показала: навіть без повного закриття самі загрози та страхові премії здатні зупинити більшість комерційного трафіку.

Альтернативи та що чекає попереду

Повністю замінити протоку неможливо. Саудівська Аравія може перекачувати до 5–7 мільйонів барелів на день трубопроводом до Червоного моря. ОАЕ мають потужність близько 1,5–2 мільйонів барелів до порту Фуджейра в Оманській затоці. Іран має обмежений трубопровід до Джаск. Загалом альтернативи покривають щонайбільше третину звичного обсягу — решта 14–16 мільйонів барелів щодня просто не мають куди подітися.

У довгостроковій перспективі країни-імпортери прискорюють диверсифікацію: збільшують запаси, розвивають відновлювану енергетику, шукають нові маршрути постачання. Проте найближчі десятиліття нафта та газ з Перської затоки залишатимуться критично важливими. Ормузька протока, попри всі загрози та спроби контролю, продовжує бути тим вузьким місцем, де сходяться економічні інтереси, військові амбіції та природна географія.

Світова економіка навчилася жити з цією залежністю, але кожна нова криза нагадує: стабільність цього коридору — не гарантія, а результат постійного балансу сил та дипломатії.